Катя Губська - Чорний Янгол. Початок, Катя Губська

9

Дзвони відбивали передвечірній час. Над Парижем опускалося рожево-золоте світло — вечір обіцяв бути неспокійним, але прекрасним. Сьогодні у палаці мав відбутися бал — із музикою, блиском кришталю та поглядами, повними недомовок.

Принцеса Анна стояла перед дзеркалом, коли двері її покоїв відчинилися без стуку, і до кімнати увійшла Катрін. У розкішній сукні кольору нічного сапфіру, з волоссям, зібраним у вигадливу зачіску та кількома пасмами, що невимушено спадали на плечі, вона виглядала інакше — витонченою, шляхетною, майже безтурботною.

— Ти виглядаєш чудово, подруго, — мовила Катрін, критично, але з ніжністю оглядаючи Анну. — Очі так і сяють.

— А ти сьогодні справжня графиня. Навіть не скажеш, що вчора ти ще стояла на палубі під чорним прапором, — усміхнулася принцеса.

Катрін тільки підморгнула.

— Анно, скажи… Шарль буде?

— Звісно, — відповіла та, трохи здивована. — Він завжди поряд із Франсуа. Чому питаєш?

Катрін відвела погляд і трохи нервово випрямила спинку.

— Просто… я хотіла бути певною. До речі, я сьогодні не одна.

— О? — Анна зацікавлено припідняла брову. — З ким?

— З моїм помічником. Його звати Жан. Я зараз попрошу когось його покликати, - Катрін відчинила двері й коротко скомандувала слузі: — Проведіть молодого чоловіка, що прибув зі мною, до покоїв принцеси.

— Ти до нього щось почуваєш? — хитро запитала Анна, схрестивши руки.

— Ні, — засміялася Катрін. — Хіба що повагу. Він розумний, красивий, хоча іноді справжній буревій — упертий і надто прямолінійний. Та він завжди стоїть за мене, мов щит.

— О, звучить багатообіцяюче, — усміхнулась принцеса. — Жан, помічник капітана. Що ж, непогано.

— Навіть дуже непогано, — додала Катрін.

Двері знову відчинилися, і на порозі з’явився він.

Жан був високий, статний, із міцною поставою моряка і спокійною гідністю в очах. Його фрак темно-сірого оксамиту сидів ідеально, а зелені очі, глибокі й розумні, уважно і злегка стримано дивилися на принцесу.

— Рада знайомству, добродію, — з посмішкою промовила Анна.

— І для мене це честь, Ваша Високосте, — відповів Жан, схиляючи голову в глибокому поклоні.

— Іди до гостей, — мовила Катрін, поправляючи комір його фрака. — Сьогодні ти виглядаєш, як щойно викарбувана королівська монета. Не звикла бачити тебе в такому одязі.

— А я — не звик бачити тебе в сукні, яка більше личить графині, ніж капітанові, - відповів Жан, і в його голосі була усмішка.

Вона відповіла тією самою усмішкою.

У дверях з’явився принц Франсуа. Його вбрання було стриманим, але бездоганним: темно-синій камзол із срібними вишивками, перстень з родинним гербом, холодний спокій у блакитних очах.

— Графине, ви сьогодні мов сама Венера, — промовив він, поцілувавши їй руку.

— І ви, Ваша Високосте, сьогодні не менш чарівні, — відповіла Катрін з легким реверансом.

— Бал незабаром почнеться. Гості вже внизу. Час спускатися.

Катрін вклонилася і з гідністю залишила покої. Принц затримав Анну.

— Я тебе люблю, моя принцесо, — прошепотів він, торкаючись її руки.

— І я тебе, мій Франсуа, — відповіла вона, відчуваючи, як тепло проймає її груди.

І тут до кімнати зазирнув Шарль де Борро, у повному парадному вбранні та з характерною, трохи зухвалою усмішкою.

— І що це у нас тут — змова закоханих? Йдемо танцювати, бо інакше гостем вечора стану я!

Франсуа засміявся.

— Йди... Якщо не помиляюся, ти хотів поговорити з графинею?

— Так. І, гадаю, зволікати з цим не варто.

— Тоді не гай часу, — сказав принц. — А ми незабаром приєднаємося.

Шарль вийшов, пройшовши повз дзеркало — у ньому промайнула його постать і щось ще… як тінь, що знала, цей вечір принесе комусь відповідь, а комусь — вибір.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍