Зірка Захаровна Мензатюк - Ангел Золоте Волосся, Зірка Захаровна Мензатюк

Але ж Галя не така, вона не обманює. Гроші їм справді дуже-дуже потрібні. Щоб урятувати Степанчика. Хіба можна, щоб миле, хороше хлоп’я на все життя лишилося калічкою? Звісно ні. Тому Галя мусить... просити. І все ж їй гидко и соромно, соромно так, що нема сил підвести очі.

Вона проходила вагон за вагоном.

Поїзд за поїздом.

- Дуже вам дякую. Дуже вам дя... - спіткнулася на півслові.

Такі знайомі черевики. Галя мимоволі підвела погляд. В очах потемніло. Краще б вона вмерла! Щезла, зникла, провалилася! Але вона не вмирала, не щезала й не провалювалася. Вона стояла, заціпенівши, перед Катериною Петрівною.

-Галя? - вражено перепитала вчителька, ніби не вірячи власним очам.

Утекти б! Але ноги приросли на місці.

На них звертали увагу, пасажири навколо повитріщалися, ніби тут якесь кіно.

- Галю, давай вийдемо з вагона, - вчителька підвелася з лавки і перша рушила до дверей, що саме відчинилися на черговій зупинці.

Слухняно, мов безтямне дитя, Галя подалася за Катериною Петрівною. Аж тепер вона помітила, що вчителька не сама. Слідом за ними з вагона вийшла... Сабіна?! Для повного щастя ще й вона. Ну так, на перерві вона хвалилася, що піде з Катериною Петрівною купляти абонементи в басейн для їхнього класу. От, значить, і пішли вони, оце ж і верталися. І треба такого - нарвалися на Галю. Чи то Галя нарвалася на них, жебраючи гроші. Жебраючи.. Бо вона - жебрачка!

Галі стало зле. Так погано вона ще ніколи не почувалася. Гаряча кров стугоніла в мозку, аж від неї гуло у вухах. Сором, сором! Який же сором! Завтра весь клас знатиме, що Галя жебракувала в метро. Сабіна постарається, розкаже... З Галі сміятимуться. Її зневажатимуть. І правильно - є за що. Боже, Боженьку святесенький, пошли Галі смерть, бо Галя не знає, як далі жити. Нема як їй жити! Правду кажуть емо - життя нікчемне. Мабуть, Галя теж уже емо.

- Я проведу тебе додому, - сказала Катерина Петрівна. Вона забрала з Галиних здерев’янілих рук картон з написом і сховала його в сумку.

Додому? Який жах! У мами буде істерика, коли вона дізнається, що Галя жебрала в метро. А тато? Бідолашний тато! Галя не уявляла, як він поведеться.

- Сабінко, йди додому, - звернулася вчителька до другої школярки. - Ти ж розумієш, що про цей випадок не треба нікому розказувати? Хай це буде нашою з тобою таємницею.

- Я не розказуватиму, - погодилася Сабіна. - До побачення!

Вона повільно пішла платформою, озираючись на Галю. Аякже, вона не розкаже! Завтра про Галину ганьбу знатиме вся школа. Галя ж, на своє лихо, ще й образила Сабіну ні за що ні про що. Тепер Сабіна зможе сповна відплатити.

І правильно. Треба ж було думати, що робиш. А то послухала якогось емо чи хто він там є.

Катерина Петрівна взяла Галю за руку й повела, як малу дитину. Долоня у вчительки була тепла й шорстка. Вони доїхали до кінцевої - Галиної - зупинки, потім попростували вулицею до Галиного дому, і Катерина Петрівна щось говорила про їхній клас, про шкільні справи, які були тепер для Галі далекі, як Марс чи Венера, чи інша галактика.

Удома вчителька відіслала Галю в другу кімнату і щось довго розповідала мамі, а мама, звісно ж, плакала і пила валер’янку. Аж коли Катерина Петрівна пішла, вона сіла поряд з Галею, але замість сварити раптом обняла її, і вони плакали вже удвох.

Потім вернувся тато. Пізно вернувся, бо забарився у Степанчика. Мама, зітхаючи, розповіла йому, що вчинила їхня доня, і тато вибухнув, як вулкан. Зроду Галя не бачила його таким сердитим! Він бушував, а мама намагалася заспокоїти його, мовляв, Галя вчинила то не зі зла, а з добрих поривань, так і Катерина Петрівна вважає.

- Ну то й що, як не зі зла? Значить, вона найдурніша дитина у світі! Це ж додумалася - піти жебрати! Моя доня, моя дитина жебракувала в метро! - тато кипів і бігав по кімнаті, мов посолений.

Здійнялася буча. Мама щось заперечувала, а тато кричав, що вона занадто потурає дітям, що це все через неї, через надто поблажливе виховання і так далі. А мама кричала, що, навпаки, винен він, бо в нього ніколи немає часу, в нього робота, футбол і що завгодно, лиш не виховання дітей. Вони сварилися, аж сипалися іскри, а Галя тихенько плакала в своїй кімнаті. Їй було б легше, якби сварили її. Принаймні вона це заробила. Як говорить бабуся Віра, бачили очі, що вибирали, тепер їжте, хоч повилазьте.

Що то ще бабуся скаже, дізнавшись про Галин вчинок! Доведеться Галі заново переживати свою ганьбу. І це повторюватиметься знову і знову, в міру того, як про її жебрацтво довідуватимуться родичі й сусіди. Галя уявила їхню сусідку тьотю Марту, яка розказуватиме тьоті Дусі: “Ви чули щось подібне? Ніби порядні люди, а пустили дитину жебрати!” Адже буде саме так, її ганьба впаде й на батьків.

Краще про це не думати.

Галин погляд упав на альбом “Мистецтво Київської Русі” , що від учора лежав на письмовому столі, і дівчинці стало ще гіркіше. “Життя паскудне, шановний Алимпію, - зітхнула вона. - Дурне, нікчемне, безпросвітне, емо мають рацію, хіба ж ні? У тебе воно теж було гірким. І не обдурюй мене своєю Панагією!”

12. САБІНА

Обережно, мов злодій, Галя підійшла до дверей класу і спинилася перед ними, не в змозі відчинити їх. Зараз, через хвилиночку, як тільки вона зайде у свій четвертий “Б”, вибухне дикий регіт. Однокласники ж напевно вже все знають. Сабіна мала час, щоб роздзвонити.

Двері відчинилися самі. Точніше, їх відчинили зсередини.

- Привіт, - кинула Галі Даруся Гриненко, виходячи в коридор.

Мимохідь кинула, як звичайно. Це додало Галі відваги.

Вона зіщулилася і ступила через поріг, мовби пірнула в холодну воду. В класі нічого не змінилося. Хлопці товпилися біля Назара Савчука, який приніс нову комп’ютерну гру. Оля, жваво жестикулюючи, розказувала Ісанці про свого котика Пусю, про його чергову витівку. Іванко, як завжди, списував домашню роботу з математики. На Галю ніхто не звернув уваги.

Значить, Сабіна не роздзвонила. Дотримала обіцянки, яку дала Катерині Петрівні. Молодець Катерина Петрівна! Золота вона людина. Галя глянула на Сабіну, що сама