Ліана Меко - Зіграй зі мною, Ліана Меко

- Тебе забула запитати. - Рявкнула Герасимова і спробувала відштовхнути Дарія з дверей, але той відкинув її руки. Вона зробила ще одну спробу, тепер намагаючись відштовхнути його всім тілом, але Дарій знову не дозволив - відштовхнувши дівчину, не витримав, за секунду розізлившись:

- Та що за херня, Герасимова?! - Вигукнув, роблячи крок уперед і нависаючи над її обличчям. - Ти чого така проблемна, га? Я за тобою весь день як квочка ношуся, воно мені треба?...

- Я тебе про це не просила!

- ... тобі так важко заткнути свою довбану гордість хоч на п'ять хвилин і прийняти чортову допомогу? - Дедалі сильніше розпалюючись, Дар перейшов майже на крик - ну дістала ж конкретно! - У чому проблема просто лягти на ліжко і лікуватися, блін? Про все домовлено, за все сплачено, чого випендрюватися?

І без того величезні очі Герасимової розширилися так сильно, що здавалося, ось-ось вилізуть з орбіт. Відкривши рота, вона перевела розгублений погляд на лікаря, потім знову на Дарія.

- Сплачено?.. - протягнула надтріснуто, вмить розгубивши всю свою войовничість. - Але нащо?.. Блін, Шаргородський... - схлипнула дівчина. - Ну ти й придурок... - Скрушно похитала головою, мало не плачучи. Дар у житті не бачив на її обличчі такого виразу, і був упевнений, що Герасимова просто не вміє засмучуватися, і тим більше плакати. Це злегка ошелешило.

Лікар підібгав губи, щойно почувши натяк на фінансове питання, і, кивнувши Дару, тут же ретирувався. Дарій зачинив за ним двері і привалився до них спиною.

- Гаразд, - Герасимова струснула головою, ніби намагаючись узяти себе в руки, - гроші я тобі поверну. Скільки там було? - Піднявши запитальний погляд, Герасимова подивилася на Дара тепер без звичної ворожості, а радше розгублено.

Дар уже відкрив рота, щоб сказати щось на кшталт «забий, нічого повертати не треба», але подумав, що горда Герасимова скоріше вкотре вибухне від його щедрості, ніж подякує, тож сказав ухильно:

- Потім розберемося. - І додав. - Зараз твоя задача  - лікуватися.

Герасимова важко зітхнула, склала руки на грудях, ніби закриваючись, і відвела погляд.

- Я не можу залишитися. Батько не знає, де я, хвилюватиметься... а йому не можна. - Сказала знехотя і ледь чутно.

- То подзвони йому.

Герасимова зиркнула на Дарія з-під опущених брів якось зацьковано, і знову відвела погляд, простягнула з уже знайомими злими нотками.

- У нього немає телефону. І в мене теж.

Дар закотив очі й скрушно похитав головою. Ну не дівчисько, а мішок проблем, їй богу. Двадцять перше століття надворі - зараз навіть у бомжів телефони є! Вона його з розуму зведе своїми бідами! Нахрін він узагалі на все це підв'язався?!

- Гаразд, - через кілька секунд незадоволено виплюнув Дар, змахнувши руками, - я сходжу до вас додому і повідомлю йому, де ти, і що з тобою все окей.

Герасимова, почувши ці слова, різко підняла голову й обдарувала Дарія недовірливим поглядом, сповненим підозрілості.

- Якого... - Почала дівчина, звузивши очі, в яких уже починав спалахувати знайомий вогник - от-от вибухне, і знову конфлікт по новій.

- Усе, не починай. - Дар зупинив її помахом руки. - Я просто хочу позбутися тебе якомога швидше, ясно? - Виплюнув із роздратуванням і вже відчиняючи двері, додав. - Просто полежи кілька чортових днів, прийди в норму, повертайся до школи. І ми, як і раніше, не існуватимемо одне для одного, гаразд? - І не чекаючи відповіді, вийшов із палати.

***

Ясна річ, Дарій не горів бажанням сунутися знову в оту глухомань: у той убогий район автобуси не ходили, пішки від лікарні кілька кілометрів крокувати, нічого не залишалося, як знову розщедрюватися на таксі. Він на цю божевільну і так пристойно витратився, стільки часу й сил на неї вбив, а тут іще її татуся заспокоювати - та він вам що, філантроп-волонтер, добрий самаритянин? - Та ну, хрінь якась.

Була думка плюнути на все і звалити додому: а що - він те, що планував зробив, Герасимову в лікарню запроторив, провину свою спокутував, усе, що накоїв, виправив, а решта - не його турбота. І навіть викликаючи таксі, спочатку назвав свою адресу, але в останній момент передумав.

Було в цьому щось неправильне. Якась противна незавершеність. Так, він зробив усе, що планував, і нічого більше Герасимовій винен не був, але все ж усередині відчувалося якесь дурне нав'язливе бажання довести справу до кінця. Закрити нарешті для себе цю історію повністю, остаточно й назавжди. Щоб усе повернулося на круги своя, щоб було як раніше - безтурботно, зрозуміло, передбачувано, - і щоб ніякої більше Герасимової в його голові.

Так, запитань, як і колись, залишалося безліч, і навіть значно додалося за сьогодні. Навколо цих питань тривога так і закручувалася слизькою змією. Але Дарій готовий був її ігнорувати - він надто втомився від Герасимової за цей день. Її було занадто багато.

Досить із нього цієї божевільної, - вирішив хлопець, під'їжджаючи до будинку дівчини, - зараз він просто швиденько, у двох словах пояснить усе її батькові, і зі спокійною душею забуде назавжди й повністю цю ненормальну сімейку. Але вже входячи у двір, зрозумів, що швиденько не вийде.

Герасимов у садових рукавичках колупався в землі перед будинком, коли увійшов Дар. Побачивши хлопця, він піднявся, окинув стурбовано-здивованим поглядом і зробив крок уперед.

-Здрастуйте, - квапливо кинув Дар, і, передбачаючи всі запитання, на одному диханні видав, - Ріка в лікарні. Їй стало зле в школі, і я відвіз її в травмпункт...

Герасимов різко зблід і похитнувся. Повітря ротом схопив і застиг, ніби закам'янів. Його немов закоротило - очі забігали швидко-швидко, тіло дрібно затряслося.

Ой, дуре-ень... Ну хто ж ось так от у лоб видає таку інформацію?! Слова підібрав зовсім не ті! Дарій зрозумів, що наробив дурниць, і зовсім не так треба було починати, і поспішив виправитися:

- Ну вона той... з нею все добре, їй там допомогли і таке інше... обкололи обезболом. Вона цілком... е-е, ви чого? - Чоловік спершу позадкував, замахав головою, здавалося, останні слова Дарія він уже просто не чув, підстрибнув на місці, схопився за голову, потім розвернувся і рвонув до хати. Дар чортихнувся і побіг слідом за ним. - Та стійте ж, куди ви? З нею все добре, я вам клянуся!