Тесс Геррітсен - Хірург

WINKY98: Яку?

CCORD: Зло не помирає. Ніколи. Воно лише міняє обличчя, міняє імена. Те, що воно торкнулося нас одного разу, зовсім не означає, що воно не скривдить нас ще раз. Блискавка може двічі вдаряти в те саме місце.

Більше ніхто не писав. Їй ніхто не відповів.

«Хай якими обережними ми будемо, злу відомо, де ми живемо, – подумала Кетрін. – Воно знає, як нас знайти».

Крапля поту сповзла їй по спині.

«Я відчуваю його зараз. Воно наближається».

«Ніна Пейтон нікуди не ходить, ні з ким не бачиться. Вона вже кілька тижнів не була на роботі. Сьогодні я зателефонував до її офісу в Брукліні, де вона працює торговим представником, і співробітниця сказала мені, що не знає, коли вона вийде на роботу. Вона нагадує мені пораненого звіра, що сховався до своєї нори і затемна боїться навіть висунутись звідти. Вона знає, що чигає на неї вночі, те зло уже торкнулося її, і навіть зараз вона відчуває, як воно, ніби туман, просочується крізь стіни її будинку. Штори щільно закриті, але тканина тонка, і я бачу, як вона ходить усередині. Вона згорблена, руки схрещені на грудях, наче її тіло згорнулося всередину. Вона ходить вперед-назад, її рухи уривчасті, механічні.

Вона перевіряє замки на дверях, засýвки на вікнах. Намагається відгородитися від темряви.

Мабуть, усередині того невеличкого будинку страшенно спекотно. Ніч парує, а крізь її вікна не видно жодного кондиціонера. Вона весь вечір була вдома, із зачиненими вікнами, хоча надворі задуха. Я уявляю, як вона обливається потом, потерпає від денної спеки, яка не припиняється навіть уночі, як вона прагне впустити всередину хоч трішки свіжого повітря, але боїться, що разом з повітрям впустить щось іще.

Вона знову проходить повз вікно. Зупиняється. Затримується в озерці світла. Раптом вона розпинає штори і простягає руку, щоб відчинити засувку. Підіймає вікно. Стоїть перед ним, жадібно ковтає свіже повітря. Вона врешті-решт здалася під натиском спеки.

Немає нічого приємнішого для мисливця, ніж запах пораненої здобичі. Я майже відчуваю, як він тягнеться від її вікна, запах закривавленої жертви, оскверненої плоті. Вона вдихає нічне повітря, а я вдихаю її запах. Її страх.

Моє серцебиття пришвидшується. Я запихаю руку до сумки, погладжую свої інструменти. Навіть сталь тепліє під моїм дотиком.

Вона з ляскотом зачиняє вікно. Кілька глибоких ковтків свіжого повітря – це все, на що вона насмілилась, і тепер буде й далі нидіти у своєму маленькому задушливому будиночку.

За якийсь час я змиряюся з розчаруванням і йду геть, залишаючи її знемагати у тій перегрітій спальні.

Завтра, подейкують, буде ще спекотніше».

5

– Цей злочинець – типовий пікерист, – сказав доктор Лоренс Цукер. – Це той, хто використовує ніж для сексуального задоволення. Пікеризм – це проколювання або різання, або будь-який інший вид проникнення в шкіру за допомогою гострого предмета. Ніж – це фалічний символ, який заміняє чоловічий статевий орган. Замість того, щоб здійснювати звичний статевий акт, наш убивця отримує задоволення від того, що завдає своїм жертвам болю, мучить їх. Його розпалює влада. Необмежена влада над життям і смертю.

Детектив Джейн Ріццолі була не з лякливих, але навіть їй ставало моторошно в присутності доктора Цукера. Він скидався на блідого і незграбного Джона Малковича[24], а його голос, що звучав як шепіт, можна було прийняти за жіночий. Поки він говорив, його пальці постійно рухалися і звивалися. Він не був копом. Він був кримінальним психологом з Південно-Східного університету і консультував бостонську поліцію. Ріццолі якось доводилося працювати з ним під час розслідування одного вбивства, і вже тоді в неї були мурашки від його присутності. І не лише через його вигляд, але й через те, як він щосили намагався проникнути в мозок убивці, та очевидне задоволення, яке він отримував від оглядин того демонічного світу. Він насолоджувався цими мандрами. Вона майже чула те підсвідоме задоволення в його голосі.

Ріццолі роззирнулася конференц-залом, оглянула чотирьох інших детективів, загадуючись про себе, чи когось із них теж лякає цей дивакуватий психолог, але їй вдалося розгледіти тільки їхню втому і кількаденну щетину.

Вони всі страшенно втомилися. Вона й сама вчора спала якихось чотири години. Сьогодні вранці прокинулася вдосвіта, і її мозок одразу ж переключився на четверту передачу, перебираючи міріади картинок і голосів. Справа Елени Ортіз так глибоко проникла в її підсвідомість, що навіть уві сні Ріццолі розмовляла з жертвою, нехай і про якісь безглузді речі. Не було ніяких надприродних відкриттів, ніяких підказок з потойбіччя, лишень картинки, викликані в її уяві посмикуванням мозкових клітин. Утім, для Ріццолі ті сни все одно мали значення. Вони показували, якою важливою була для неї ця справа. Бути головним детективом розслідування, яке набуло загального розголосу, – це можна було порівняти з ходінням по канату без страхування. Затримаєш злочинця – і всі аплодуватимуть. Оступишся – і весь світ спостерігатиме за твоїм падінням.

А її справа таки набула розголосу. Два дні тому перші шпальти місцевих газет рясніли заголовком: «Хірург знову ріже». Завдяки «Бостон Ґлоуб» їхній убивця отримав прізвисько, і тепер навіть копи називали його Хірургом.

На Бога, та вона була готова ступити на канат, готова піти на ризик – або зійти на п’єдестал, або упасти донизу і розбити всі свої сподівання. Минулого тижня, коли зайшла до квартири Елени Ортіз як головний детектив, вона одразу збагнула, що ця справа може зробити їй кар’єру. Вона понад усе прагнула показати себе.