Анна Стоун - Кров фенікса, Анна Стоун

«Заберу, коли буду йти назад» — подумала вона, акуратно прикривши двері.

Через пів години Лера кота там уже не виявила. Він знов спав на дивані у вітальні.

— Що, не сподобалося? Вирішив повернутись? — весело мовила дівчинка.

Розплющивши обидва ока Мотя подивився на неї так, ніби зробив їй послугу, а вона не оцінила. Зневажливо пирхнувши, котяра сховав морду за хвостом, кажучи цим що розмова закінчена.

Похитавши головою, дівчинка спробувала стримати сміх. Це зараз ми такі неприступні, а коли йому щось треба, то готовий тертися об руки та жалібно дивитися своїми синіми оченятами.

На цьому моменті Лера таки розсміялася.