Salamander - Темні нащадки, Salamander

Вийшовши з літака, Аурелія і Лукас попрямували до аеропорту, щоб пройти митний контроль. Вони показали свої паспорти. Аурелія відчула, як її серце трохи прискорюється, коли вони підходили до черги. Вона намагалась зберігати спокій, хоча всередині відчувала напругу. Лукас йшов поруч, його обличчя було зосереджене, але він весь час поглядав на неї, ніби намагаючись підтримати.

Проходячи митний контроль, вони дотримувались усіх процедур, що були звичними для Аурелії. Перевірка документів, біометрія... все йшло як завжди. Співробітники аеропорту не звертали на них особливої уваги. Кожен крок здавався простим і звичним, але насправді вони знали, що те, що їх чекає, може бути набагато складніше.

— Все в порядку, — сказав митник, коли перевірив їхні паспорти. — Ласкаво просимо до Шотландії.

Аурелія кивнула, тримаючи свій рюкзак на плечі, і подивилася на Лукаса. Він усміхнувся їй, і хоча вираз його обличчя залишався серйозним, в очах з'явилася надія. Вони були готові до того, що попереду.
Вийшовши з аеропорту, Аурелія і Лукас на кілька секунд зупинилися, вдихаючи прохолодне шотландське повітря. Небо було вкрите сірими хмарами, але вид на зелені пагорби вдалині надавав пейзажу затишку.

Лукас швидко оглянувся, побачив чергу таксі й махнув рукою одному з водіїв. Машина під'їхала, і Лукас відчинив двері для Аурелії. Вона мовчки сіла, спостерігаючи за тим, як він розмовляє з водієм.

— До найближчого хостела, будь ласка, — сказав Лукас чіткою англійською, трохи нахилившись вперед.

Водій кивнув і почав вводити адресу в навігатор. Машина рушила, а Аурелія, втупившись у вікно, роздивлялася чужий для неї світ. Кам’яні будівлі, вузькі дороги, люди, які квапливо йшли у своїх справах, — усе це виглядало зовсім інакше, аде водночас таким схожим на її рідний світ.

— Як думаєш, що нас чекає? — тихо запитав Лукас, намагаючись зловити її погляд.

— Не знаю, — відповіла вона, трохи зітхнувши.

Машина плавно звернула на вузьку вуличку, де стояв невеликий, але затишний хостел. Водій зупинився, і Лукас передав йому гроші, подякувавши.

— Гаразд, почнемо з цього, — сказав він, виймаючи їхні речі з багажника.

Аурелія кивнула і рушила слідом за ним до входу.

Зайшовши в невеликий хол хостела, Аурелія і Лукас одразу звернули увагу на затишну атмосферу: дерев'яні стіни, кілька м'яких крісел і вікно, за яким крапав дощ. Біля стійки адміністрації стояла жінка середнього віку з привітною усмішкою.

— Добрий день, чим можу допомогти? — запитала вона з легким шотландським акцентом, помітивши їх.

Лукас підійшов ближче, трохи поправляючи рюкзак на плечі.

— Нам потрібна кімната на двох, будь ласка, — сказав він англійською.

Адміністратор поглянула на екран монітора, швидко переглядаючи наявність місць.

— На скільки днів плануєте зупинитися?

— Поки що на два, — відповів Лукас, кинувши короткий погляд на Аурелію.

Жінка кивнула, ввела дані у систему і простягнула форму для заповнення.

— Можна ваші паспорти? — запитала вона з професійною ввічливістю.

Аурелія дістала свій паспорт і передала його разом із документом Лукаса. Адміністратор кілька секунд переглядала документи, потім повернула їх із посмішкою.

— Добре, ваша кімната готова. Другий поверх, номер 14. Ось ваші ключі. Якщо буде потрібна допомога, звертайтеся.

— Дякую, — сказав Лукас, узявши ключі.

Вони піднялися сходами до своєї кімнати, залишаючи за спиною запах кави та звуки тихих розмов у холі.

Кімната була оздоблена просто, але зі смаком: світлі стіни, дерев'яні меблі, невелике ліжко з чистою постіллю та невеличкий стіл біля вікна. На підлозі лежав килимок із простим шотландським орнаментом, а з вікна відкривався вид на вулицю, яку легенько огортав дощ.

Лукас кинув рюкзак на столик, потім розтягнувся на ліжку, заклавши руки за голову. Він подивився на Аурелію з легкою усмішкою.

— Ну що, принцесо? — запитав він, лукаво примруживши очі. — Що далі? Ти ж сказала, що у нас є план.

Аурелія відклала свій рюкзак у куток і перехрестила руки на грудях, дивлячись на нього зверху вниз.

— План є. Нам треба знайти друїдів. Чим швидше, тим краще.

Лукас скривився, наче хотів посперечатися, але потім кивнув.

— Гаразд, але я наполягаю, щоб ми хоч трохи перепочили. Нікому не допоможеш, якщо будеш падати з ніг від втоми.

Аурелія зітхнула, підходячи до вікна. 
Лукас піднявся з ліжка, тихо підійшов до Аурелії, яка все ще дивилася у вікно, і обійняв її за талію. Від його дотику вона трохи здригнулася, але не відсторонилася.

— Досить думати, — прошепотів він їй на вухо, його голос звучав тепло й лагідно.

Аурелія ледве встигла обернутися, як Лукас, не втрачаючи моменту, підняв її на руки і, жартома, жбурнув на ліжко. Вона скрикнула від несподіванки, але на її обличчі засяяла посмішка.

— Лукас! — вигукнула вона, сміючись, але він не дав їй договорити.

— Тихо, принцесо, — прошепотів він, нахиляючись ближче.

Їхні погляди зустрілися, і Аурелія відчула, як весь світ навколо зупинився. Лукас ніжно провів пальцями по її щоці, потім нахилився і торкнувся її губ своїми. Поцілунок був легким, теплим, наче він намагався сказати більше, ніж можна було б висловити словами.

Лукас провів рукою по її шиї, його пальці ніжно торкалися шкіри, змушуючи Аурелію затамувати подих. Він нахилився і м’яко поцілував її у шию.

Раптом щось змінилося. Магічний сплеск, подібний до того, що трапився раніше, знову прокотився світом. Аурелія різко піднялася, наче відчула невидиму силу, що пробудила її істинну сутність.

Її вуха знову стали фейськими — витончені, загострені. Обличчя набуло особливої витонченості, а в очах з'явився блиск, який Лукас бачив лише один раз раніше.

Лукас застиг, дивлячись на неї, його обличчя виражало суміш здивування і тривоги. Він повільно сів на ліжку, намагаючись знайти слова.

— Аурелія... Що це було? — тихо запитав він, не відводячи погляду від її зміненого вигляду.