Надія Залива - Обрані, Надія Залива

Я перебрала у пам’яті декілька простих заклять і зупинившись на одному, вимовила слова:

– Оре, фарай!

Вмить вогонь охопив вказівники і одразу погас. За цей час фарба згоріла, залишивши по собі випалені сліди. Тепер я могла без проблем розібрати руни на табличках.

– Так набагато краще, – радісно промовила я, але подивившись на цифри біля напису «Кельцен» одразу засумувала.

Ще цілих два дні в дорозі! Дійсно, було б непогано аби мені хтось трапився дорогою. Я ще раз оглянула порожні дороги в надії на диво. Але його не було. Тракти були порожніми, і навіть обоз вже був лише крапкою на горизонті. До найближчого селища верст шістдесят, а отже треба поспішити. І я направилася дорогою, на яку вказувала табличка з випаленим написом «Кельцен».