Елісса Фенікс - Дружина Повелителя Демонів, Елісса Фенікс

Глава 14. Гра в тіні

Катя з усіх сил намагалася не видати, як сильно її охопив страх.

Повелитель демонів стояв у тіні, не роблячи жодного руху, але його присутність заповнювала всю кімнату.

Ти ж не боїшся його? – суворо запитала вона себе.

Звісно, боїться. Але... страх ніколи не був приводом для покори.

Вона вирівняла плечі й зробила крок назад, ближче до кристала.

– Не могла заснути, – відповіла вона якнайбайдужіше. – Тож вирішила прогулятися.

Очі Повелителя блиснули в напівтемряві.

– І випадково натрапила на таємну бібліотеку?

Його голос був рівним, але в ньому ховалося щось небезпечне.

Катя склала руки на грудях.

– Вибач, не знала, що в замку є заборонені місця.

Він зробив повільний крок уперед.

– У цьому замку є багато таємниць, які краще не розкривати.

Його погляд ковзнув до кристала позаду неї.

Катя не рухалася, але відчула, як енергія кристала змінилася.

Шепіт став голоснішим, і тепер вона розрізняла слова.

"Ти... та, кого чекали..."

Її серце глухо вдарило в грудях.

Повелитель уважно подивився на неї.

– Що ти чуєш?

Катя розгублено кліпнула.

– Що?

Його очі звузилися.

– Кристал. Він говорить.

Катя зробила вигляд, що не розуміє.

– Я нічого не чую.

Повелитель повільно нахилив голову, ніби оцінюючи її.

– Цікаво.

Він знову зробив крок уперед, і вона відчула хвилю енергії.

Наче його магія доторкнулася до неї.

Катя ледь не відступила, але втрималася.

– Мені варто йти, – сказала вона спокійно.

Він не зупинив її, лише спостерігав, як вона проходить повз.

Але коли вона дісталася дверей, його голос зупинив її.

– Катеріє.

Вона стиснула кулаки.

Це ім'я вже було її. Але чи була вона Катерією?

– Що?

Він мовчав кілька секунд.

– Будь обережна з тим, що ти шукаєш.

Катя нічого не відповіла, просто вийшла з кімнати.

Сумніви та страхи

Коли вона нарешті повернулася до своєї кімнати, її серце досі билося швидше, ніж мало б.

Він щось підозрює.

І це було найгірше з можливих новин.

Катя сіла на ліжко, вдивляючись у своє відображення в дзеркалі.

У напівтемряві вона майже не впізнавала себе.

Але найстрашніше було навіть не це.

"Ти... та, кого чекали..."

Що це означало?

І хто чекав на неї?

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍