Axolotl - Ідеальний рецепт, Axolotl

Глава 5

Жозефіна ще навіть не встигла зняти пальто, як у повітрі відчула щось незвичне. Запах темного шоколаду змішувався з ранковою кавою, створюючи дивний, але приємний аромат.

Вона увійшла до кухні пекарні й застигла на порозі.

Лоран стояв біля столу, зосереджено нахилившись над великою мискою. У правій руці тримав вінчик, а лівою акуратно вливав гаряче молоко в блискучий розтоплений шоколад. Його рухи були точними, ніби він виконував якесь особливе завдання.

— Ти щось готуєш? — здивовано запитала вона.

Лоран навіть не глянув у її бік.

— Ага.

— І що ж це за диво?

Він мовчки зробив ще кілька кругових рухів вінчиком, доводячи суміш до ідеальної консистенції.

— Ганаш, — коротко відповів.

Жозефіна підійшла ближче й заглянула у миску. Гладенька, блискуча маса спокушала самою лише текстурою.

— Сам? Без моєї допомоги? — вона примружила очі.

Лоран нарешті глянув на неї, в кутиках губ з’явилася ледь помітна усмішка.

— Ну, я ж тут щось навчився.

Жозефіна не знала, що здивувало її більше: те, що він вирішив приготувати щось сам, чи те, як природно він у цьому виглядав.

Лоран стояв біля плити з таким виразом обличчя, ніби перед ним не каструля з вершками, а знешкодження бомби. Його погляд був зосередженим, рухи – точними до міліметра.

Жозефіна, схрестивши руки на грудях, мовчки спостерігала за цією сценою.

— Ти завжди так серйозно ставишся до приготування ганашу? — запитала вона, ледве стримуючи усмішку.

— Якщо робити щось, то добре, — відповів він, не відриваючи погляду від каструлі.

Він нахилився трохи ближче, уважно спостерігаючи, як вершки нагріваються. Щойно з’явилися перші бульбашки, Лоран швидко зняв каструлю з вогню й перелив гарячу рідину у велику миску з шоколадом.

Жозефіна помітила, як він затримав подих, перш ніж почати перемішувати. Він діяв обережно, повільними круговими рухами, ніби це було щось святе. Темний шоколад поступово розчинявся, створюючи густу, гладеньку масу.

— Ти випадково не рятував світ у минулому житті? — пожартувала вона.

Лоран нарешті підняв на неї погляд і хмикнув.

— Часом це було щось схоже.

Її усмішка трохи згасла. Важко було сказати, чи він пожартував у відповідь, чи в його словах справді був якийсь підтекст.

Він перевів погляд назад на ганаш і зробив ще кілька останніх обережних рухів вінчиком.

— Готово, — сухо сказав він, але в його голосі чулася легка нотка задоволення.

Жозефіна підійшла ближче, зазираючи в миску.

— Виглядає ідеально, — визнала вона.

Лоран стенув плечима, ніби це була дрібниця. Але вона помітила: він явно пишався результатом.

— Це справді ідеальний ганаш, — повторила Жозефіна, дивлячись, як темний шоколад ллється гладкою стрічкою, залишаючи блискучу поверхню. — Ти навчився цього сам?

Лоран витер руки рушником і ненадовго затримав погляд на шоколадній масі.

— Був один старий у Парижі, — сказав він нарешті.

Його голос звучав буденно, але Жозефіна відчула щось у тій короткій відповіді.

— Кондитер?

Лоран усміхнувся куточком губ.

— Можливо.

Жозефіна сіла на стіл, не зводячи з нього погляду.

— І що, цей загадковий старий просто взяв тебе і навчив варити ідеальний ганаш?

Лоран глянув на неї з-під брів, але не виглядав роздратованим.

— Він сказав, що навчить мене робити щось гарне. Щось, що не руйнує.

Її усмішка повільно згасла.

— Це гарне пояснення, — тихо сказала вона.

Він не відповів, лише знову подивився на ганаш, ніби в темному шоколаді могли бути приховані всі відповіді.

— Спробуй, — Лоран узяв ложку, зачерпнув трохи теплого ганашу і підніс до неї.

Жозефіна глянула на нього здивовано. Він стояв зовсім близько, і, мабуть, навіть не помічав цього. У його очах не було звичної настороженості — тільки очікування.

Вона обережно взяла ложку і торкнулася губами шоколаду. Густа, ніжна текстура, ідеальна гірчинка, яка повільно розкривалася на язиці.

— Ох… — видихнула вона, заплющивши очі на мить.

Лоран дивився мовчки.

— Це… це просто ідеально, — вона відкрила очі й подивилася на нього. — Краще за все, що я куштувала.

Він не відповів, але куточки його губ смикнулися в щось, що могло б стати усмішкою.

— Не погано, — сказав він, ніби це не було абсолютним тріумфом.

Жозефіна засміялася:

— «Не погано»? Лоране, якщо ти так само колись оцінював свої старі справи, то я починаю боятися.

Він хитнув головою, дивлячись на неї з цікавістю.

— Я теж, Жозефіно. Я теж.

— Ти просто чарівник, — Жозефіна захоплено дивилася на блискучу поверхню ганашу. — Це мистецтво.

Вона потягнулася, щоб ще раз зачерпнути ложкою шоколад, але необачно зачепила чашу. Краї затремтіли, і густий, теплий ганаш хлюпнув на її пальці.

— Ах! — вона рефлекторно підняла руку, спостерігаючи, як темна маса повільно стікає шкірою.

Лоран міг би просто дати їй рушник. Але він не рушив. Не відводив погляду.

— Ти вся в шоколаді, — сказав він тихо, його голос звучав майже відсторонено.

— Бачу, — вона розсміялася, думаючи, що він просто здивований.

Але він не виглядав здивованим. Він виглядав… розгубленим.

Жозефіна не помічала цього одразу. Вона просто піднесла руку до рота, збираючись злизати шоколад, але в ту ж мить Лоран різко вдихнув.

Їхні погляди зустрілися.

Він стояв настільки близько, що вона могла відчути його подих на своїй щоці. Його очі темніли, а щелепа напружилася.

Повітря між ними загусло, наче той самий ганаш.

— Лоране? — вона не була певна, що запитує.

Він кліпнув, ніби вирвавшись із гіпнозу, і швидко відступив назад.

— Витри руки, Жозефіно, — пробурмотів він і відвернувся, втупившись у стіну, наче там раптом з’явився якийсь напис, який міг його врятувати.

Жозефіна здивовано моргнула.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍