Арундаті Рой - Бог Дрібниць

клекотіла у неї всередині. Бо там поєдналося те, що не поєднується в принципі. Безмежна ніжність матері і бездумна лють терориста-смертника. Це поєднання росло й росло; саме воно врешті-решт і стало для неї спонукою любити вночі того, кого її діти любили вдень. Плавати вночі тим човном, яким діти плавали вдень. Човном, на якому сидів Еста і який знайшла Рахель.

У ті дні, коли по радіо звучали улюблені пісні Амму, всі трохи її побоювалися. Наче відчували, що вона перебуває у примарному затінку між двома світами, де не підвладна нікому. Що жінці, яку вже осудили й затаврували, втрачати насправді не так і багато, а тому вона може бути небезпечна. Тож коли по радіо вигравали улюблені пісні Амму, люди воліли обходити її десятою дорогою, бо всі зійшлися на тому, що в ті дні ліпше просто дати їй спокій.

Іноді ж бували дні, коли від усмішки на щоках у неї з’являлися ямочки.

Вона мала ніжне, точене обличчя, чорні брови, які вигиналися, немов чайчині крила над хвилями, невеликий прямий ніс і шкіру горіхового кольору, що наче світилася зсередини. Того блакитного грудневого дня вітер, залітаючи в авто, розмаював її буйне кучеряве волосся. До сарі Амму вдягнула блузку без рукавів, і оголені плечі виблискували, ніби поліровані. Часом вона була найвродливішою жінкою, яку коли-небудь бачили Еста й Рахель. А часом — ні.

На задньому сидінні «плімута», між Естою і Рахеллю, сиділа Крихітка-кочамма. Колишня черниця і за службовим обов’язком — двоюрідна бабуся. Близнюків Крихітка-кочамма недолюблювала; так безталанні люди іноді недолюблюють тих, кому теж у житті не надто пощастило. Мала їх за приблуд-безбатченків, приречених на лиху долю. Більше того, то були ще й діти від змішаного шлюбу, наполовину індуси, з якими ніколи не породичається жодна порядна сім’я сирійських християн, де збереглася бодай крихта поваги до себе. Вона всіляко давала їм зрозуміти, що вони (як, зрештою, і вона сама) живуть в Аєменемському Домі лише з доброї волі та мовчазної згоди господині, їхньої бабусі по матері, і жодного права жити там насправді не мають. Поведінкою Амму Крихітка-кочамма обурювалася, бо вбачала в ній бунт супроти долі, яку сама покірно і вдячно прийняла. Злощасної долі жінки без чоловіка. Сумної Крихітки-кочамми без отця Малліґена. З роками вона зуміла переконати себе, що на перепоні їхньому з отцем Малліґеном поєднанню в любові стали тільки її стриманість і її рішуче прагнення не переступати меж дозволеного.

Заміжній доньці в батьківському домі не місце — узвичаєну думку щодо цього вона поділяла цілковито і щиросердечно. Розлученій доньці — тій, на переконання Крихітки-кочамми, взагалі ніде не місце. Розлучена донька, яка вийшла заміж без згоди батьків, — ну, тут уже Крихітці-кочаммі бракувало слів, щоб виразити своє обурення належним чином. Якщо ж ішлося ще й про шлюб міжобщинний, то Крихітка-кочамма просто втрачала дар мови і лише мовчки тіпалася від люті.

Близнюки були ще надто юні, щоб усе це збагнути, тож поки що Крихітці-кочаммі залишалося тільки злитися, побачивши їх у миттєвості щастя. А щасливі вони бували, коли, наприклад, упіймана на льоту бабка піднімала ніжками з долоні камінчик, коли їм дозволяли викупати свиней або коли вони знаходили яйце — ще тепле, щойно з-під курки. Та найсильніша злоба проймала її тоді, коли вона бачила, як вони тішаться одне одним. Адже сподівалася, що над ними ціле життя тяжітиме печать нещастя. Хоча б нещастя.

На шляху з аеропорту назад до Аєменема Марґарет-кочамма сидітиме спереду з Чако, бо ж колись була його дружиною. Софі-моль сяде посередині між ними. Амму перебереться на заднє сидіння.

У них будуть два термоси з водою. Кип’яченою — для Марґарет-кочамми і Софі-моль, з-під крана — для всіх решта.

Багаж лежатиме у багажнику.

Гарне слово — багаж, подумала Рахель. У будь-якому разі, набагато гарніше, ніж, наприклад, міцняк. Так, міцняк — жахливе слово. Ніби частина імені якогось гнома. Коші Ооммен-міцняк — приємний з вигляду, богобоязливий гном-середняк, з коротенькими ногами і проділом збоку.

На даху «плімута» були встановлені чотири оббиті бляхою рекламні щити з фанери, з яких дивився на всі чотири сторони світу виведений кучерявими літерами напис: «Райські маринади і варення». Нижче були зображені слоїки зі змішаним фруктовим джемом і пікантним консервованим в олії лаймом, з етикетками, де був той-таки кучерявий напис: «Райські маринади і варення». Поруч можна було побачити перелік усієї продукції під цією маркою, а ще — танцівника катакалі з зеленим обличчям і в розмаяній від стрімкого руху спідниці. Повздовж нижнього краю одежі, що вигинався літерою S, було написано: «Володарі царства смаку». То був непроханий внесок товариша К. Н. М. Піллая — буквальний переклад малаяльської фрази Ручі локатінде Раджаву, яка в оригіналі звучала хіба лиш на крихту менш абсурдно, ніж ті «володарі». Та позаяк ці слова побачили вже після того, як товариш Піллай виконав замовлення, нікому не стало духу просити його переробити все наново. Так, на превеликий жаль, «Володарі царства смаку» стали невід’ємним атрибутом етикеток «Райських маринадів».

Амму сказала, що танцівник катакалі там тільки з пантелику збиває — ні в тин ні в ворота. Чако на це відповів, що той танцівник додає Місцевого Колориту і ще стане у пригоді, коли вони Вийдуть на Міжнародний Ринок.

З тими рекламними щитами вигляд у їхнього «плімута» був, за словами Амму, просто сміховинний. Достеменно тобі мандрівний цирк. З плавцями.

Маммачі почала виготовляти маринади на комерційній основі невдовзі після того, як Паппачі пішов на пенсію зі своєї державної посади у Делі й оселився в Аєменемі. Коттаямське біблійне товариство організовувало ярмарок і попросило Маммачі долучитися, виставивши кілька слоїків свого знаменитого бананового джему і маринованих зелених манго. Все розпродали дуже скоро, і Маммачі побачила, що попит значно перевищує пропозицію. Натхнена успіхом, вона вирішила й далі варити джем та готувати маринади на продаж і невдовзі мала вже замовлень на цілий рік. Паппачі ж у той час намагався якось дати раду з безчестям перебування на пенсії. Він був на сімнадцять років старший за Маммачі і якраз тоді приголомшено збагнув, що вже старий, а от дружина його все ще у розквіті сил.

Хоч Маммачі мала «конічну» рогівку і була вже практично сліпа, Паппачі ані гадки не мав їй допомагати, бо готування маринадів гідним заняттям для колишнього високопоставленого державного службовця не вважав. Він завжди був ревнивий і тепер страшенно обурювався тим, що його дружина опинилася раптом у центрі уваги. Тож знай тинявся довкола в одному зі своїх бездоганно скроєних костюмів, насуплено