LikoDan - Рукопис Оману , LikoDan

Коли вони заглибилися далі, повітря стало холоднішим, і Лі Міну здалося, що він чує слабкі шепоти, які неможливо було зрозуміти. Він глянув на Лін Сяо, яка виглядала так само збентеженою.

— "Ти це чуєш?" — тихо запитав Лі Мін.

— "Так," — відповіла Лін Сяо, її голос був ледь чутним. "Ніби хтось кличе… але слова незрозумілі."

Юй зупинилася і обернулася до них. "Не звертайте уваги на голоси," — застерегла вона. "Вони намагаються відвести вас від шляху, змусити вас загубитися в храмі. Зосередьтеся на дорозі попереду і тримайтеся поруч зі мною."

— "А якщо ми розійдемося?" — запитав Лі Мін, у його голосі відчувалася невпевненість.

Юй на мить вагалася, перш ніж відповісти. "Якщо ми розійдемося, довіряйте монеті. Вона вкаже вам правильний шлях."

Вони продовжили рухатися далі в храм, але шепоти ставали голоснішими, наполегливішими. Лі Мін відчував, ніби щось тягне його свідомість, намагаючись примусити його прийняти спогади, які не були його власними. Він похитав головою, намагаючись зберігати концентрацію.

Раптом Лін Сяо зупинилася, її очі були широко розплющені від страху. "Лі Мін," — прошепотіла вона, її голос тремтів. "Мені… мені здається, що я чую свою матір."

Лі Мін схопив її за руку, його власний страх наростав. "Це не справжнє, Лін Сяо," — рішуче сказав він, намагаючись прорватися крізь ілюзію. "Пам’ятай, що казала Юй. Зосередься на дорозі."

Юй ступила між ними, її обличчя було суворим. "Не дозволяйте цьому заволодіти вами," — наполегливо сказала вона. "Храм живиться сумнівами та жалем. Він відображає те, чого ви боїтеся найбільше."

Лін Сяо глибоко вдихнула, кивнувши, і змусила себе продовжувати рух. "Я в порядку," — сказала вона, її голос став міцнішим. "Йдемо далі."

Коли вони дійшли до центральної зали, шепоти нарешті стихли. У центрі кімнати стояв великий кам’яний постамент, вкритий давніми різьбленнями. Юй обережно підійшла до нього, її очі звузилися, коли вона вивчала символи.

— "Це воно," — пробурмотіла вона, майже до себе. "Останній шматок пазлу."

— "Що тепер?" — запитав Лі Мін, його голос був ледь чутним.

Юй подивилася на нього, а потім на Лін Сяо. "Тепер ми повинні активувати механізм за допомогою монети. Але будьте готові — після цього назад шляху не буде."

Лі Мін і Лін Сяо обмінялися нервовими поглядами, перш ніж кивнули. Юй взяла монету у Лі Міна і вставила її в круглий отвір на постаменті. Як тільки вона це зробила, кімната почала тремтіти, і яскраве світло вирвалося з різьблень, освітлюючи всю залу.

У цей момент відлуння повернулися, гучніші й чіткіші, ніж раніше. Голоси з минулого наповнили кімнату, промовляючи мовами, яких вони не розуміли. Але один голос виділявся, чіткий і лякаючий.

— "Хто наважується порушити таємниці богів?" — гримів голос, його сила віддавалася у кам’яних стінах.

Обличчя Юй стало суворішим. "Ми прийшли в пошуках правди," — відповіла вона, її голос був впевненим і непохитним. "І ми не підемо без неї."

Кімната затихла, ніби чекала відповіді. Лі Мін затамував подих, відчуваючи тягар моменту. Що б не трапилося далі, було зрозуміло, що тепер вони стояли на межі чогось набагато більшого, ніж будь-хто з них міг собі уявити.