Інга Квітка - Різдвяні пригоди кролика Пухнастика та Іванки, Інга Квітка

«Битві», — подумав я. Це мене насмішило та я стримав посмішку і поважно хитнув головою. Врешті-решт я — кролик, який має врятувати Різдвяну зорю. Тож маленький комплімент мені не завадить. 

Іванка щільніше закутала мене в шарф і ми продовжили свій шлях. Єдиноріг йшов повільно, аби підлаштуватися під наш темп, точніше дати час нам трохи відпочити. Принаймні мені так здалося. 

І от нарешті ми зупинилися. Довкола нас досить звична картина — ліс, дерева…

— Ось, — сказав Єдиноріг. 

Я та Іванка подивилися в бік, на який вказав нам Єдиноріг і ми помітили — справжню квітку, яка росла у величезній кучугурі снігу. Проте здається їй це зовсім не заважало. Вона ані краплі не мерзла. До цього я думав, що мене вже нічим не здивуєш і по моєму повторював кілька разів, особливо, коли нам доводилося зустрічатися з різними чудовиськами та зараз те, що я побачив перед собою — з легкістю відповідало на питання, чому цю квітку називають «диво». 

Диво-квітка насправді відрізнялася від усіх квітів, які мені кролику доводилося коли-небудь бачити. Думаю й Іванці теж. Дівчина стояла поруч зі мною, повторюючи свій вираз обличчя, коли вона вперше дивилася на Єдинорога. 

Так от, Диво-квітка була досить високою. Її тонкий стан тягнувся вгору, листя довкола неї радше нагадували ліани, які легенько коливалися при її ледве помітних рухах. Кожна з ліан була всипана дрібними золотими квітами, з яких неначе визирала частинка неба. Пелюстки самої Диво-квітки були повністю відкриті. Великі, кольору неба з ледь помітними крихтами від зір. Над самими ж пелюстками ті самі крихти утворили кілька оболонок, наче завдяки цьому збиралися захистити Диво-квітку від чогось невидимого, а може того, про що було відомо лише їм?  

Вона першою привіталася з нами. Дзвінкий голос нагадував водоспад. 

— Це найпрекрасніше, що я колись бачив чи чув, — прошепотів я Іванці. — Вона і правда, як справжнє диво. Я вже й не сподівався, що в цьому лісі є щось прекрасне, крім навали потвор, які постійно полюють за нами. 

— Диво, яке зцілює від будь-яких недуг, — нагадав Єдиноріг. — Іванко, тобі доведеться допомогти своєму другу — кролику, — і Єдиноріг вказав на пелюстку, — візьми одну з них і приклади до рани й Пухнастик вмить забуде про неї. Вона щезне нібито її ніколи й не було.

Іванка підійшла до Диво-квітки та перш ніж протягнути руку до пелюстки, спитала: 

— А вам не буде боляче? 

— Ні, що ти, — всміхнулася Диво-квітка, — я для цього створена, щоб зцілювати. Як віщунки-сестри — які передбачають долі, чи Єдиноріг. Ти теж здатний, але не просто зцілювати. Твоя сила — наймогутніша за всі, які коли-небудь існували. Він дарує — безсмертя, — пояснила вона нам з дівчинкою. 

— Безсмертя? — перепитав я, а про себе подумав, що враховуючи те, з ким нам з Іванкою доводиться зустрічатися в цьому лісі, нам би не завадило навіть дещиці так званого — «безсмертя». Та все ж я не ризикнув сказати про це вголос, хоча й дуже хотів. Замість цього я дочекався, поки Іванка відкриє долоню й одна з пелюсток Диво-квітки опинилася в ній. Дівчинка приклала пелюстку до мого вушка і воно відразу зцілилося. — Дякую. — я відчув, що вушко перестало боліти й поворухнув ним. Іванка посміхнулася. — Ви квітнете, навіть взимку. Це якась особливість, — поцікавився я, вирішивши, що раз вже не буду торкатися теми про безсмертя, бодай спитаю, як таке можливо, що серед лютої зими напередодні Різдва, вона продовжує рости. 

— Я не відчуваю ні холоду, ні тепла. В цьому лісі я з самого початку, так само як і віщунки і Єдиноріг. Колись цей ліс був наш. Довкола квітнули сади, вода в озері була найхолоднішою і давала змогу вгамувати спрагу всім, хто цього бажав. Істоти, які володіли чарівними вміннями жили поряд один з одним тут, або приходили сюди, якщо потребували передбачення від віщунок, чи моєї допомоги. Так було доти, доки темна чаклунка не почула від однієї з істот про те, що в цьому лісі живе Єдиноріг — єдиний, хто ще мав ріг, в якому живе сила безсмертя. От вона і прийшла сюди. Вона хотіла заволодіти саме безсмертям. Це сталося якраз напередодні Різдва. Тоді кожен з нас зробив те, що міг зробити, аби зупинити її. Але найбільше тієї ночі нам допомогла Різдвяна зоря. Саме завдяки їй вдалося зупинити Володарку. І нехай ми не змогли тоді її повністю перемогти та все ж нам вдалося її затримати. 

— Так от що заховано на дні озера. — пробурмотів я собі під ніс. 

— Ти вірно здогадався, кролику. Так, саме ріг Єдинорога, який захований там і який колись дуже і дуже давно саме тій зорі й подарував безсмертя, коли вона необережно зірвалася з неба, бо почула одне з людських бажань під час Різдвяного вечора і не змогла втриматися. Тоді вона могла здійснити бажання, але не хочу переповідати це, але ми могли б залишитися без неї. Проте Місяць вчасно помітив, що сталося й урятував її, попросив про допомогу в Єдинорога. Відтоді Різдвяна зоря безсмертна, виходить раз на рік на небо і ми попросили її не здійснювати заповітних бажань. Є багато зір, які роблять це і Місяць стежить за тим, аби мрії на землі здійснювалися. Та вона — Різдвяна. Вона така одна й має залишатися нею до скону часів, якщо такі колись настануть, — посміхнулася нам Диво-квітка. — Так от ріг безсмертя, захований під дном озера і дістати його Володарці, дуже не легко. Але можливо і з кожним роком вона все більше наближається до своєї мети. 

— А коли ви принесли в жертву свою силу. — я поглянув на Єдинорога. — вам не було боляче? 

— Це не важливо. — відповів Єдиноріг. — Я мав зробити те, що зробив, інакше Володарка, заволодівши моїм даром, стала б непереможною і зараз вона не лише б цей ліс перетворила на жахливу в’язницю для всіх, хто тут є, а може й пішла б далі, щоб заволодіти… 

— Всесвітом? 

— Не зовсім, — погодився єдиноріг, — Володарці потрібно дещо інше. — він задумався, — зараз їй потрібна Різдвяна зоря. — він не надовго замовк, наче вирішував, чи варто йому продовжувати говорити, або краще зберегти таємницю. Проте наважився заговорити, — Різдвяна зоря, ховаючи мій дар — безсмертя, вона стала замість ключа, тобто вона і є той ключ, який зачинив скриню, в якій ми з Місяцем, Диво-квіткою та ще деким, з ким ви познайомитеся дуже скоро і заховали безсмертя. Але скільки Володарка не шукала, вона не має такої сили, проте, коли вона заволодіє моєю чарівною силою — безсмертям, вона зможе взяти Різдвяну зорю до рук — заволодіти нею раз і назавжди.