Тигер - Як я став супер злодієм, Тигер

— Тепер головне — не привертати увагу, — сказав я Вероніці, коли ми сиділи на уроці. — Вони шукають нас, але ми не можемо дати їм жодного приводу думати, що це ми.

— Так, але це важко, коли ти знаєш, що в тебе в голові постійно план місії, — тихо відповіла вона. — Ми тепер на іншому рівні, і я відчуваю, що нам буде складно повернутися до звичайного життя.

Дні йшли, і ми намагалися триматися подалі від будь-яких підозрілих ситуацій. Але водночас ми постійно чекали на нове завдання від Іллі. Ми знали, що спокійний період — це лише коротка пауза перед наступним викликом.

Одного вечора ми отримали повідомлення від Міку: "Поки все тихо. Корпорація посилила спостереження, тому залишайтеся в режимі очікування. Ми дамо знати, коли буде час діяти."

Ми розуміли, що зараз найголовніше — не привертати до себе уваги. Ми продовжували жити, як звичайні підлітки, ходили до школи, спілкувалися з друзями, виконували домашні завдання. Але всередині ми були готові до наступного кроку.

***

У той час, коли ми з Веронікою жили подвійним життям, Корпорація Героїв розгортала масштабну операцію з виявлення злочинців у масках. Усе місто було поділено на зони патрулювання, і кожна зона була під постійним наглядом. Герої зі своїми технологіями шукали будь-які аномалії, намагаючись знайти хоч найменший слід.

— Ми не можемо залишати все на самоплив, — сказав Астрал своїм підлеглим на черговій нараді. — Якщо ми не зупинимо їх зараз, то скоро буде надто пізно.

Герої продовжували шукати відповіді, але ми знали, що гра лише починається. Попереду на нас чекала ще більша небезпека, і ми були готові зустріти її.

Сторінка 21 

Ранок почався звично: школа, уроки, тиснява в коридорах. Але цього дня було щось інше. Ми з Веронікою відчували це на собі ще до того, як отримали підтвердження своїх підозр. Усі навколо говорили про одне й те ж: у школи по всьому місту почали приходити супергерої. Їх мета була проста — знайти тих, хто може бути причетний до останніх подій.

— Андрію, ти теж це чув? — тихо запитала Вероніка, озираючись, щоб ніхто не підслухав.

— Так, — відповів я, стискаючи кулаки. — Схоже, вони серйозно взялися за пошуки. Якщо ми потрапимо їм на очі, нас можуть викрити.

З уроку на урок ми відчували, як напруга наростає. І ось на перерві ми побачили, як до школи заходять троє новачків у костюмах. Вони були молодшими, видно, що тільки починали свій шлях як герої. Але за ними йшов той, кого знали всі. Це був **Лазурний Вартовий**, герой із рангом **A**. Він був відомий своїми строгими методами і здатністю виявляти підозрілих людей навіть без техніки.

Новачки розпитували учнів, які прогулювали уроки чи рідко з’являлися в школі. Вони задавали прості запитання, але потім ретельно записували імена та адреси, збираючи інформацію для подальших перевірок.

— Привіт, можна вас на хвилинку? — пролунав голос одного з новачків, який звертався до групи старшокласників у кутку коридору. — Нам потрібно дізнатися ваші імена і трохи більше про те, чим ви займаєтеся поза школою.

Це викликало хвилювання серед учнів, і ми знали, що наш час вичерпується. Лазурний Вартовий неспішно обходив школу, поглядаючи на всіх з-під свого капюшона. Його погляд ніби пронизував стіни і серця, і кожен, хто відчував на собі цей погляд, не міг залишатися байдужим.

— Вони занадто близько, — прошепотіла Вероніка, коли ми сиділи в класі. — Якщо вони продовжать таке обстеження, ми опинимося під підозрою.

— Я зв’яжусь з Іллею, — відповів я, діставши комунікатор, захований у рюкзаку.

Я коротко повідомив ситуацію, як є: "Ілля, у нашій школі Лазурний Вартовий із новачками. Вони розпитують учнів і збирають інформацію. Ми не можемо залишити школу зараз — це викличе підозри."

Відповідь надійшла майже миттєво: "Зрозумів. Залишайтеся в школі і продовжуйте жити, як звичайно. Ми впораємося без вас цього разу. Ваше завдання — зберігати маскування і не потрапляти під їхні підозри."

Я перевів погляд на Вероніку і коротко кивнув:

— Ілля каже, щоб ми залишалися тут і поводилися як звичайно. Вони впораються без нас.

Вероніка зітхнула з полегшенням, хоча напруга все ще була відчутною.

— Добре, — сказала вона. — Головне тепер — не виділятися.

Ми продовжили день, намагаючись поводитися максимально природно. Але кожен раз, коли Лазурний Вартовий проходив повз, ми відчували, як напружуються всі м'язи. Нам пощастило, що він не звернув на нас особливої уваги. Можливо, він думав, що в нашій школі немає тих, кого він шукає.

***

Тим часом у штабі Ілля і Діма обговорювали ситуацію.

— Лазурний Вартовий і його новачки роблять правильний хід, — сказав Ілля, дивлячись на карту міста, де були позначені всі школи. — Якщо вони знайдуть хоч натяк на те, хто наші нові бійці, ми опинимося в небезпеці.

— Ми не можемо допустити, щоб їх викрили, — додав Діма, підходячи ближче. — Мій ранг **B** не дозволяє мені протистояти їм напряму, але у нас є перевага — ми знаємо їхні слабкості. Зосередимося на відволікаючих маневрах і дезінформації.

— А мій ранг **A** дозволяє протистояти їм у бою, але цього разу ми повинні діяти обережніше, — сказав Ілля, задумливо дивлячись на монітор. — Якщо ми покажемо себе занадто рано, герої з більш високими рангами можуть втрутитися. Найважливіше зараз — дати нашим новачкам час зберегти прикриття.

***

День у школі нарешті закінчився, і ми з Веронікою повернулися додому, де на нас чекало ще одне повідомлення від Іллі: "Залишайтеся вдома і продовжуйте ходити до школи. Ми постараємося вирішити це без вас. Пам'ятайте: ваша головна сила зараз — непомітність. Вони не можуть запідозрити вас."

Ми зрозуміли, що поки що наше завдання — залишатися в тіні і не привертати уваги. Попереду нас чекала ще одна місія, але перш за все потрібно було дочекатися, поки небезпека мине.

22 сторінка 

У штабі Ілля, Діма і Міку зібралися на термінову нараду. Останні новини змусили їх переглянути свої плани. Героїв ставало дедалі більше, і вони почали діяти активніше. Новини про те, що в школі №14 знайшли двох підозрілих підлітків, стурбували всіх. Ці підлітки не були Андрієм і Веронікою, але це свідчило, що герої все ближче підбираються до розгадки.