Лариса Лешкевич - Від вічного кохання лише неприємності, Лариса Лешкевич

Сін і Тешеб їхали верхи по ранкових хащах, облитих росою і оповитих невагомим сизим туманом.

Від замку вони мчали наввипередки, а досягнувши лісу, пустили коней повільно, насолоджуючись свіжістю і чистотою дня, що починався.

– Зізнаюсь, я здивований твоїм вибором! –  сказав Сін, обтрушуючи рукою теплі краплі вологи з куща бузини. – Відьмочка, звичайно, гарна, але хіба вона на твій смак?  Дрібна, занадто худорлява… Кишенькова!

– Тому й узяв, що не на мій. Так простіше виконати ритуал. До того ж мені стало її шкода.

–  Шкода?

– Уяви собі, вона плакала! Їй так відчайдушно хотілося бути обраною.

– А, зрозуміло! – усміхнувся Сін,  – Сльози невинної діви розтопили твоє  крижане серце, мій друже?  Думаєш, з нею все вийде, як треба?

– Думаю, навіть не доведеться занадто старатися. Вона потече від кількох правильних дотиків. А це саме те, що мені зараз потрібно… Не хочу надто затягувати любовні ігри.

 – Не хочеш дати дівчині всю повноту насолод?

– Чому ж? Це  мій останній ритуал. Так, що крихітці, можна сказати, пощастило! – хмикнув Тешеб.

– А ти знаєш, що Вілмору  вона теж припала до душі? Але він спокусився пишними формами її сусідки!

– Знаю! Вілмор  пропонував мені помінятися, та я відмовився… Що взяв, те взяв…

–  Ну помінятися можна і після, ми з Івером вже домовилися. Все одно дівчата нічого не зрозуміють і не помітять!

– Повертаємося! – сказав Тешеб, – Веста  вже готує спальню для ритуалу…

– Ти правий! У моєму замку теж повним ходом йдуть приготування. Але моя помічниця не така спритна, як твоя. Тому краще самому за всім простежити.

– Можу надіслати тобі Весту на допомогу. Час ще є.

–  Чудова ідея. Так я буду спокійний, що все пройде як треба!

– Тоді після полудня!

І, пустивши коней галопом, вони вихрем помчали через ліс, який уже наповнювали різноголосі пташині трелі…

Гайя сиділа перед дзеркалом, розчісуючи перекинуте на груди блискуче волосся. Поруч стояв годинник.

Вона пильно дивилася то в дзеркало на відображення свого блідого, з загостреними рисами – і від того ще більш переляканого обличчя, то на фосфорні стрілки годинника, що повільно повзли до сутінків. 

Їй не хотілося ні про що думати. Вона просто чекала. 

Її серце майже не билося. Вона навіть зітхнути боялася, щоб не наполохати  цю священну тишу очікування.

До кімнати зазирнув Дейн.

– За тобою приїхали. Ти готова?

Гайя кивнула і на хитких ногах вийшла з кімнати.

Мати нічого не сказала, лише легенько стиснула  її руку на прощання.

Двері традиційного чорного лімузина, що стояв у дворі, їй відчинив батько. 

Гайя залізла всередину розкішного салону і сіла на широке заднє сидіння, як і раніше, не відчуваючи жодних емоцій. Водій був нерухомий і блідий наче мрець.

Машина рушила з місця повільно та урочисто. 

Гайя обернулася, щоб подивитись на батьків, що стояли біля входу. Її почало трохи нудити, чи то від голоду, бо за весь день вона так і не змогла нічого з'їсти,   чи то від хвилювання.

Викотившись за ворота особняка, лімузин розбігся, наче літак по злітній смузі, піднявся в повітря і попрямував до місяця, що сходив над далеким  лісом.