Татіана - За царя Опенька, коли земля була тоненька., Татіана

           Кожного разу, коли сонце ховається за горизонтом, на небі тихо прокидається Ніч. Вона завжди дуже таємнича. Проходячи по небі, Ніч запалює зірки, одна за одною, як маленькі вогники. Ще, Ніч має особливу силу — здійснювати мрії.                                                                                   У невеликому селищі, недалеко біля лісу, жила дівчинка на ім'я Зоряна. Вона дуже любила спостерігати за нічним небом. Щовечора, коли всі вже лягали спати, вона тихенько виходила з дому і сідала на пагорбі біля старого дуба, де було найкраще видно зірки і говорила з ними. Зоряна дуже любила спостерігати за зірками і мріяла про далекі подорожі.                                    Дівчинці, раптом, здавалося, що цієї ночі, щось було інакше. Небо засяяло ще яскравіше, а зірки, наче шепотіли між собою. Дівчинка  заплющила очі, загадавши своє найзаповітніше бажання — полетіти до зірок.                                                                                                                           Ніч, почула її мрію і усміхнувшись, змахнула своїм чорним плащем, вишитим золотими зірками, і раптом, перед Зоряною з’явився срібний місячний човник. Він був зроблений з тонкого світла і від нього йшло м’яке сяйво. В тому човнику був чарівник, він запросив дівчинку до себе і подав їй руку.                                                                                                                                    -   Ходімо зі мною, Зоряно. -  Ніч дарує тобі цю казкову подорож.                                                                      Дівчинка, не вагаючись, зайшла в той човник.                                                                               -   Не бійся, Зоряно, ти не впадеш. -  Сказала їй Ніч. -  Ти зараз побачиш те, про що так мріяла. Ти заслуговуєш цей подарунок . —  Додала вона і, човник полетів високо в небо, залишаючи за собою срібний слід.                                                                                                                                                      Зоряна пролітала повз планети, комети і невідомі світи. Кожна зірка, яку вона зустрічала на шляху, розповідала їй свою історію за те, що дівчинка кожної ночі, розповідала зіркам, що з нею трапилося вдень. Зоряна бачила далекі галактики, де живуть інші діти, такі ж мрійники, як і вона. Але найбільше їй сподобалося на далекій планеті мрій, де всі бажання стають реальністю.                                                                                                                                                                   Там, на тій планеті, жив чарівник, який віз Зоряну в човнику. Він збирав мрії всіх людей. Цей чарівник подарував дівчинці маленький мішечок із зоряним пилом.                                            -   Цей пил допоможе тобі здійснювати мрії інших людей, коли ти повернешся додому. -  Сказав він. - Але цей пил, може здійснити тільки самі найзаповітніші мрії. Мішечок цей ніколи не стане порожнім, скільки б ти не висипала з нього цей чарівний пил.                                                                -    Я зрозуміла, що я зможу виконувати тільки саме бажане.                                                                    Зоряна подякувала чарівникові і Ночі, за подарунки. Чарівник в човнику, повернув її на землю. Тепер для Зоряни багато що змінилося. Адже вона була вже не просто дівчинкою, а могла сама здійснювати мрії людей. Вдень вона прислухалася до того, хто про що мріє і тихенько йшла до старого дуба, щоб її ніхто не бачив і, висипаючи чарівний пил, здійснювала чиюсь  заповітну мрію.                                                                                                                                               З часом, люди в селищі помітили, що їхні мрії почали збуватися. Хтось отримав роботу своєї мрії, інший знайшов втраченого друга, а дехто, навіть, зміг зцілитися від хвороби. Проте ніхто не здогадувався, що за цим стоїть маленька дівчинка з великим серцем.                                          Одного вечора, коли Ніч знову розпустила своє зоряне полотно на небо, Зоряна вийшла на пагорб і, дивлячись на зірки, подумала про те, що її власна мрія здійснилася. Вона не тільки побувала серед зірок, але й стала частиною їхньої магії.                                                                        -    Як добре, коли ти можеш комусь допомогти. -  Радісно промовила Зоряна. -  Це  і є справжнє щастя. -  Усміхаючись додала вона.                                                                                                                          З тих пір, кожної ночі, коли на небі запалювалися перші зірки, Зоряна тихо виходила з дому, сідала під старим дубом і висипала трохи чарівного пилу, радіючи, що ще одна заповітна мрія, стає реальністю.  

Кінець