Ханс Рослінг - Фактологія

Усі мої бабусі й дідусі могли писати й рахувати, але ніхто з них не був достатньо грамотним, щоб читати для задоволення. Вони не могли читати мені дитячі книжки, як і не могли написати листа. Вони закінчували не більше чотирьох класів. Коли жили мої дідусі й бабусі, Швеція мала той самий рівень освіти, який є в Індії (щабель 2) сьогодні.

Моя прабабуся народилася в 1863 році, коли середньостатистичний швед отримував такий самий дохід, як сьогодні — афганістанець (рівень 1), тобто більшість людей жила в крайній бідності. Прабабуся розповідала своїй дочці, моїй бабусі, наскільки сильно вистигала взимку підлога. Але в наші дні люди в Афганістані, як і в інших країнах зі щабля 1, живуть значно довше, ніж шведи в далекому 1863 році. Це стало можливим завдяки тому, що забезпечуються елементарні потреби більшості людей — це докорінно поліпшило їхнє життя.

Люди мають пластикові пакети для зберігання й транспортування їжі. У них є пластикові відра, щоб носити і тримати воду, і мило, яке знищує мікроби. Більшість дітей було вакциновано. У середньому вони живуть на 30 років довше, ніж шведи на рівні 1. Ось аж настільки покращилося життя на щаблі 1.

У вашій країні покращення життя також було неймовірним. Я можу запевнювати в цьому, хоча не знаю, де саме ви живете. Кожна держава покращила показники тривалості життя за останні 200 років. Фактично в усіх країнах відбулися поліпшення майже за всіма показниками.[2]

 Ще 32 покращення

Ну що, світ у вашій голові все ще стає гіршим? Тоді готуйтеся до зустрічі з дивовижними фактами. У мене є для вас ще 32 вдосконалення.

До кожного з них я можу розповісти таку саму історію, як і до крайньої бідності і тривалості життя. У багатьох випадках я міг би показати вам, що люди досі ставляться до чогось негативніше, ніж про це говорять дані. (А якщо я не можу це показати, то лише тому, що ми ще не провели потрібних опитувань у цих сферах). Але я не можу помістити всі ці історії в одну книжку, тому пропоную лише діаграми. Почнімо з 16 страшних явищ, які невдовзі зникнуть або вже зникли. А потім розглянемо 16 прекрасних явищ, які стали ще кращими.

Дуже важко помітити такі глобальні зрушення, якщо просто визирати із власного вікна. Усе це відбувається за обрієм. Але, якщо бути пильним, є певні прикмети, які допомагають побачити ці зрушення. Слухайте уважно. Чуєте, як дитина вчиться грати на гітарі чи піаніно? Вона не потонула, а натомість насолоджується свободою і радістю створення музики.

Мета підвищити дохід — це не лише про багато грошей. Ціль довше жити — це не про додатковий час. Найголовніша мета — отримати свободу робити те, що ми хочемо. Я, наприклад, дуже люблю цирк, бавитися в комп’ютерні ігри з моїми внуками й перемикати телевізійні канали. Культуру і свободу, які є цілями розвитку, важко виміряти, проте непоганим показником може стати кількість гітар на душу населення. І, матінко рідна, їх таки побільшало. Маючи таку чудову статистику, як узагалі можна говорити про те, що світ стає тільки гіршим?

Інстинкт негативу

Здебільшого так відбувається через наш інстинкт негативу — здатність помічати погане швидше й частіше, ніж хороше. На це впливають три аспекти: спотворена пам’ять про минуле, вибіркове висвітлювання подій і відчуття того, що поки трапляється погане, казати, що світ покращується, щонайменше безсердечно.

 Застереження: об’єкти з ваших спогадів насправді були гіршими, ніж вам зараз здається

Віками літні люди романтизували власну молодість і наполягали на тому, що раніше все було інакше. Так і є, але не в тому сенсі, який вони мали на увазі. Раніше все було гірше, а не краще. Але людям украй легко забути, як усе насправді було.

У Західній Європі й Північній Америці лише дуже старі люди, які пережили Другу світову війну й Велику депресію, згадують про суворі злидні й голод, із якими люди стикалися кілька десятиліть тому. Погляньмо на Китай та Індію, де крайня бідність була реальністю для більшої частини населення лише кілька поколінь тому. Однак люди, які сьогодні живуть у пристойних будинках, мають чистий одяг і їздять на мопедах, уже не пам’ятають про важкі часи.

Шведський автор і журналіст Лассе Берґ написав чудову статтю про сільську місцевість в Індії 1970-х. Коли він повернувся туди 25 років по тому, то одразу помітив, наскільки покращилися там умови життя. У своїй першій статті він описував земляну підлогу, глиняні стіни, напівголих дітей, повне самознецінення в очах людей і відсутність знань про зовнішній світ.

Яким же разючим контрастом стали бетонні будинки, які автор побачив у 1990-х, де гралися добре одягнені діти, а впевнені в собі й допитливі селяни дивилися телевізори. Коли Лассе показав селянам світлини, зроблені в 1970-х, люди не могли повірити, що це було знято в їхній місцевості. «Ні, — казали вони. — Такого не може бути. Ти, мабуть, помилився. Ми ніколи не були аж настільки бідними». Як і більшість людей, вони жили поточним моментом й були зайняті вирішенням нових проблем: щоб діти не дивилися аморальні серіали або як накопичити грошей на новий мотоцикл.

Із певних причин ми не виходимо за межі пам’яті сучасників, ми уникаємо нагадувати самі собі й дітям про злидні і жорстокість минулого. Правду можна знайти на старовинних цвинтарях і в місцях поховань, на розкопках яких археологи виявили, що більшість викопаних кісток належить дітям. Більша частина цих дітей померла від голоду або страшних, огидних захворювань, але на багатьох скелетах також є сліди фізичного насилля. У суспільствах мисливців-збирачів рівень убивств часто перевищував позначку 10 %, а дітей тоді ніхто не шкодував. На сучасних кладовищах дитячі могили є рідкістю.

Вибіркове висвітлювання подій

На нас виливаються нескінченні потоки негативних новин з усього світу: війни, голод, природні катаклізми, політичні помилки, корупція, скорочення бюджетів, епідемії, хвороби, масові звільнення, терористичні акти. Журналісти, які повідомлятимуть про літаки, що не впали, і хороші врожаї, швидко втратять роботу. Історії про поступове покращення рідко потрапляють на перші шпальти, навіть якщо вони масштабні та змінюють життя мільйонів на краще.

І завдяки свободі преси й