Вероніка Вієрі, Михайло Мішин - Таємниця Квітки Життя, Вероніка Вієрі, Михайло Мішин

Софія стрімко спустилась донизу. Та, виходячи з будинку, вона зіштовхнулась з Лідією.

- Софіє, куди це ти зібралась? - здивувалась жінка, стривожено дивлячись на неї.

- Я йду звідси, пошукаю собі якесь інше місце роботи та ночівлі, - невесело посміхнулась дівчина.

- Зачекай мене за брамою, - сказала їй Лідія, - я зараз на хвильку ще вибіжу до тебе.

Софія вийшла на вулицю, радіючи, що не зустрілася з Марго. А тут і Лідія вибігла, тримаючи торбинку в руках.

- Тримай, я тобі тут зібрала поїсти. На день тобі точно вистачить, - сказала добросердечна жінка і лагідно посміхнулась, дивлячись на Софію.

- Дякую вам, - відповіла дівчина.

Вона обійняла Лідію і швидко пішла вздовж вулиці вперед.

- Я обов’язково щось придумаю і виберусь звідси додому, - думала Софія. - Якщо цей світ чарівний, то, мабуть, у ньому можливі не лише неприємності, а й добрі дива, - ця впевненість немов додала дівчині сил. - Буду уважною, можливо, зустріну когось серед мешканців Мейолли, кого зможу більше розпитати, чи попросити про допомогу. До ночі далеко. А завдяки Лідії голодувати точно не буду, - заспокоїла себе дівчина.

Вона йшла вздовж вулиці вперед. По натовпу вже здалеку вона помітила, що наближається до місцевого ярмарку. Коли Софія підійшла, то вже почула й вигуки торговців, кожен із яких запрошував підійти саме до його прилавка:

- Підходьте, не пожалкуєте, найсмачніші солодощі в Мейоллі ви знайдете саме у мене! - неслося з одного кутка ярмарку.

- Овочі, найкращі овочі до вашого столу, - улесливо промовляла жіночка із-за прилавка.

- Жива риба, щойно з моря! Клянуся, свіжішої риби ви не знайдете тут! - хвацько вигукував якийсь дідок.

Софія підійшла ближче і з цікавістю почала розглядати все навколо. Ярмарок був доволі великий, розташований на просторій території чималого майдану. Ліворуч були столи з продуктами: овочами, м’ясом, рибою. Праворуч - з речами. 

Тут можна було помітити не тільки одяг, а й доволі гарні жіночі прикраси, шовкові хустки, парфуми у вишуканих пляшечках. Найближче до входу були розташовані столи із солодощами й випічкою. Все навколо вабило око, притягувало увагу, намагалося надокучливо зацікавити кожного, хто наближався.

Дівчина раптом замислилася:

- На ярмарку повно мешканців Мейолли. Можливо, мені вдасться щось почути чи дізнатися про якогось чарівника, який може зарадити моїй біді, допоможе повернутись додому? Було б також добре, щоб, як у казці, тут існували магічні речі, які б стали у пригоді, - думала Софія, розглядаючи тим часом жіночі прикраси. - Якась чарівна паличка чи летючий килим мене б могли виручити, - не на жарт розмріялась вона.

Грошей щось купувати у неї не було. Але вона вирішила походити поміж рядів, роздивитись, які речі тут продаються, прислухатись до розмов людей.

Поміж тим дівчина спостерігала і за самими мейолльцями. Вони сміялись, розмовляли, сперечались і, звісно, торгувалися.

Софія підійшла до прилавка, на якому було повно цікавих сувенірів, красивих мушель, місцевих оберегів, ароматичних свічок та масел.

- Хто зна, можливо той, хто продає обереги, щось знає і про місцевих чарівників? - припустила Софія.

У цю мить дівчина помітила, що біля столу опинилась лише вона одна. Тож дівчина наважилась заговорити із дідусем, який стояв за прилавком:

- Добрий день! Можливо, моє питання здасться вам дивним. Але мені дуже потрібна допомога.

- Навряд мене чимось уже можна здивувати у Мейоллі, - посміхнувся невесело дідусь.

- Я шукаю… Мені дуже потрібно зустрітись із чарівником. Чи дізнатись, де тут можна знайти чарівні речі, які б могли допомогти мені… в одній справі, - набравшись сміливості, на одному подиху вимовила Софія.

- Із чарівником? - зареготав продавець. - Дівчино, ти трохи спізнилась. Чарівниця Віола вже не менше, як із рік тому, покинула наш острів. Відтоді у нас тут купа неприємностей. А до Кірка по допомогу звертатися не раджу, - іронічно докинув він. - А що до чарівних речей, - раптом пожвавився дідусь, - то пропоную придбати щось із цих оберегів. Тепер у Мейоллі точно не завадить мати якийсь сильний амулет.

- Та я не маю грошей, - зізналась Софія.

- То якого дідька ти затулила товар собою і морочиш мені голову? - розсердився дідусь. - Люди, підходьте, найсильніші амулети, що захистять від лепкоїдів, ви знайдете лише у мене. Найгарніші мушлі в Мейоллі знаходяться саме тут, - почав привертати до себе увагу торговець, усім своїм виглядом даючи зрозуміти дівчині, що розмову закінчено.

Почувши про амулети, що захищають від лепкоїдів, Софія зрозуміла, що звернулася точно не за адресою. Тому скрушно зітхнула і відійшла.

Раптом її гукнула якась жінка, що торгувала зовсім поруч:

- Дівчино, ходи сюди! Щось маю тобі сказати.

Софія рвучко обернулась. То була продавчиня всіляких трав, що пучечками висіли над прилавком. Коли дівчина підійшла, то відразу ж відчула духмяні пахощі, що огорнули її. Стояли тут і різноманітні чаї та прянощі.

- Так зрозуміла, що в тебе якісь серйозні неприємності? - запитала жінка.

- Так.

- У нас тут неподалік, якщо від ярмарку спуститися вздовж вулиці, є одне незвичайне місце. Принаймні всі приїжджі намагаються туди потрапити, - посміхнулась продавчиня. - Але й місцеві також приходять, коли у скруті.

- І чим воно незвичайне? - відразу зацікавилась Софія.

- Якщо прийдеш туди, то побачиш, як поруч стоять дві скелі. За ними - море. За нашою легендою, ті скелі священні. Коли проходиш між них, потрібно поставити питання, яке в цю хвилину турбує тебе найбільше. Кажуть, що потім, коли пройдеш до моря, то дивлячись на нього, можеш почути відповідь у своєму серці. Так кажуть, - посміхнулась жінка.

- Це дійсно так, чи просто місцева легенда? - згадавши про амулети від лепкоїдів, перепитала дівчина.

- Багато хто із приїжджих тут, на ярмарку, розповідали свої бувальщини. Говорили, що ніби то скелі й море у тому місці мають сильну енергетику, яку вони відчули на собі. Тому і назвали його Місцем Сили. Що до мене, то я почула дуже важливу відповідь там у свій час, коли потребувала її найбільше.