Шапкін - Скарбничка невдахи, Шапкін

6

   

   Випав перший сніг. Він вкрив своїм білим покривалом самотні вулиці міста. Я вийшов на балкон, закурив цигарку. В одній білій, тонкій майці було прохолодно, та зараз було не до цього. Альберт кудись пішов, наказавши нам працювати у Дмитра Михайловича доки він не повернеться. Мені досі не подобалась його ідея, та що вдієш. Я надто стомився. З мене досить. За свою свободу треба боротись. В Україні, напевно, про це знає кожен. 

   Дим цигарки був густішим від невеликого морозу. Допаливши до середини, я поглянув вниз. Доволі високо. В якусь мить у мене запаморочилась голова. Я наче падав у спіральну прірву, та мене розбудив голос Софії, що, підійшовши, поклала руку на моє плече. І я зіткнувся з її поглядом. Без її повійного макіяжу вона виглядала зовсім інакше. Молода, скромна дівчина з недовгим, тепло-русявим волоссям та карими очима. Вона була повною протилежністю Жанни. Друга своїм холодними очима та крижаним дотиком могла заморозити мене, легко звабити, з її вуст завжди йшло  морозне повітря. 

   Софія своєю рукою, ніби розморозила мене, розтопила кригу, що зібралася на мені за цей вечір. Вона не говорила деякий час, лише дивилася на мене. У неї був сонний вигляд. Я лишив її саму, аби вона могла виспатись. 

   — Ти не замерз? — раптово запитала вона. 

   — Зовсім трохи, — я збрехав, насправді, я вже не відчував власних пальців. — Ти відпочила? Хочеш щось поїсти? — щось останнім часом у мене прокидається відчуття турботи до неї. Хоча знаю я її...годин дванадцять? 

   — Хотілось би, вибач, якщо заважаю тобі. 

   — Ти не заважаєш. У нас одна проблема. Зараз тобі краще побути у мене. Тут він тебе шукатиме в останню чергу, — вона теж запалила. Між нами навчисла пауза. — То, що у вас було з Альбертом? 

   — Ох, не питай. Він, як і шеф, шукав собі повію. Я тоді навчалася на юриста. Вела культурний спосіб життя. Моїми розвагами були бібліотеки, парки, музеї. Та подружки, все ж, затягли мене в якийсь клуб, де я і зустріла його. Він закохався у мене, на початку Альберт здавався хорошим хлопцем. Доки я не дізналась, що він страшенно вживає. Його агресія перейшла на мене. Побиття, і... — вона ледь не заплакала, але стрималась. — Я втекла від нього. Та доводилось повертатися, мені треба були гроші, через батька. Та я не витримала його ставлення та знову пішла. Він ще довго мене переслідував. Ви раніше були друзями. Що сталося? Він багато згадував про це, коли був під кайфом. 

 

   — Довга історія. Коротко кажучи — він мене кинув. Після цього моє життя покотилося в повну сраку. Та не будемо про це. Ходімо всередину. 

 

    Я трохи поспав. Прокинувшись, я побачив як Софія готує. Пахло дуже смачно. З Жанною ми їли лише фастфуд та дешеві напівфабрикати. Чому я взагалі їх порівнюю. Я поспав дві години. Мій розум був в тумані, довелось полежати ще кілька хвилин, аби прийти в себе. 

 

   Ми сіли за стіл та добре поїли. Я давно не куштував такої смачної їжі, тому почав неконтрольовано хвалити її. Далі нам не було чим зайнятись. Малий кіт весь час спав. 

 

   — Григоріє, можна питання? 

 

   — Так, звісно, — ми лежали на ліжку та курили. Я знову поклав на заборони власника. Було вже не до цього. 

 

   — Мені розповіли про попередню дівчину, що працювала в клубі. Її, наче, Жанна звали, — після цих слів моє серце трохи стислося. — Ти знав її? 

 

   — Ні. 

 

   — Пробач за питання. Мені розповіли, що ви зустрічалися. Лише хотіла уточнити, — їй стало ніяково, я повернув голову до вікна. Сонце повільно заходило за горизонт, надаючи небу тепло-червоного кольору. 

 

   — Чому ти цікавишся? Її вже давно немає в живих. Вона померла у мене на руках. 

  

    — Вибач... Мені лише хочеться знати, чому ти вирішив допомогти мені? 

 

   — Бо я не зміг допомогти їй. Навіть не спробував, а коли захотів — було вже пізно, — я сів на край ліжка. — Слухай...Наркотики це жахлива річ. Вона вживала не від залежності, Жанна просто не хотіла жити. І я разом з нею, — зненацька я відчув її руки у себе на шиї, долоні повільно сповзли на груди, обличчям вона притулилася до моєї щоки. 

 

   — Я дуже вдячна тобі. Всі хлопці яких я зустрічала були такими козлами. Та ти зовсім інший. Я знаю, що ти багато пережив. Як і я. Та з тобою я нарешті відчула якесь тепло, — моїм тілом пробіглися муршки від її ніжних дотиків та мʼяких подихів. 

 

   — Я теж. Насправді, за все своє життя я не відчував нічого приємнішого, — я повернувся до неї та провів пальцями по її милому обличчю. Вона щиро посміхалася. Наші губи зімкнулися у любовному поцілунку. Мої руки охопили її ніжну талію, іноді спускаючись до ніг. А далі... Думаю самі розумієте. Наші серця та тіла палали. Так ми і заснули. Без поняття, скільки ми спали. Через сон я чув дзвінки телефону, та у теплому ліжку з Софією було надто добре. 

 

    Почувся стукіт в двері. З кожним разом він ставав все більш інтенсивним та гучним. Софія зрозуміла, що то може бути Альберт і побігла відчиняти, накинувши на себе лише мою широку та довгу білу футболку. Швидко відчинивши, вона побачила зовсім не Альберта.

 

   Я чув голоси крізь міцний, та одночасно мʼякий сон. Мені досі здавалося, що вона лежить біля мене. Та думка про те, що це може бути Альберт змусила мене різко підійнятися. Я швидко накинув на себе джинси та пішов до дверей. Нависла недовга пауза. Моя сестра прийшла в найбільш незручний момент та про щось говорила з Софією, що трохи соромилась, відводячи погляд від її питань. 

 

   — Бачу, ти часу не втрачав, — з насмішкою сказала вона. 

   — Ти не казала, що прийдеш, — мені було трохи ніяково, рука сама почала чухати потилицю. 

   — А я і не могла. Розумію, десять моїх дзвінків ти не чув. Та і тобі, напевно, зовсім не до цього було, — Валерія продовжувала насміхатися та жартувати, зовсім як у дитинстві, коли я розповідав про однокласницю, котра мені подобалась. 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍