Ельма Кіраз - Називай мене Хаскі, Ельма Кіраз

— Оце так! — досить голосно сказав я, коли побачив як Тереза з Павлом обіймаються в альтанці подалі від всіх. Це трохи спантеличило мене, але я не подавав виду.

— Чого тобі? — зі злістю сказала Тереза і підійшла ближче до мене. 

— Вибачте, що заважаю вам. Ваші романтиці, — я засміявся. 
На мене дивились дві пари злих очей, але мені було байдуже. Коли мене хвилювала чиясь думка? Я вирішив довго не тягнути, тому попросив Терезу відійти поговорити. Вона спочатку не хотіла, але хіба ж можна відмовити брату? Тереза повела мене до свого кабінету, а я вже намагався передбачити її реакцію на мої слова.

— У вас все це серйозно? — я вказав на вікно, де було трохи видно сад, — думав, що фіктивні шлюби трохи інакші.

— Чого ти прийшов? — обурилась Тереза, а в її погляді я побачив щось схоже на…страх? — попередив би, що прийдеш. Мене б не було вдома.

— Але я знав, що ти будеш тут. Не злися так. Зараз я точно підніму тобі настрій тим, що розповім.

— Ну і що? — вона підійшла ближче, а я почав діставати зі свого піджака давню знахідку.

— Це твоє? Не памʼятаєш? — я в руках тримав трохи потріпаний зошит. Колись давно я знайшов його в нас вдома і переглянувши, зрозумів, що це просто-таки щоденник кохання.

— Звідки це в тебе? — Тереза затремтіла і я зрозумів, що це саме те, що було потрібно.

— Ти тоді так поспішала. Що забула його. 
Сестра так ніжно перегортала сторінки, що я прекрасно розумів, як дорогий їй цей зошит. Отже, почуття до Остапа в неї теж ще є. Цікаво тоді, для чого всі ці обійми з Павлом. Чи може вона хоче забути? Що ж, я не дам їй цього зробити.

— Ти беріг це стільки років…

— Ну таке не хотілось викидати. Особливо тепер, коли воно знадобилося.

— Що ти маєш на увазі? — Тереза дивилась на мене здивовано.  
І мені довелось пояснювати їй, хто ж це насправді такий був той офіціант, що повернув їй сережку. Сестра весь цей час дивилась на мене з жахом, поки я в деталях розповідав їй про Остапа, про нашу зустріч, про те, як я підлаштував їм зустріч, але вона не впізнала свого коханого.

— Для чого ти все це робиш? — голос Терези тремтів, наче вона от-от заплаче. Але мені не було її шкода. Це все лише вигода.

— Я зустрів його. Потім згадав про зошит, згадав про ваше кохання. Захотів допомогти вам обом. Чи не варто було? Ти не рада? Можливо у тебе вже є кохання до когось іншого?

— Йди геть, — прошепотіла сестра і її очі наповнились слізьми. Її реакція здавалась мені дуже дивною, бо жодного разу вона не заперечила нічого, що стосувалось Павла. Невже там й справді є щось більше, ніж просто фальшивий шлюб. А це може зіпсувати всі мої плани.

— На останній сторінці написано його номер телефону, — спокійно відповів я, — подзвони і все дізнаєшся. 
Я кинув на Терезу короткий погляд і вийшов геть. В коридорі я зустрівся з Павлом, що навіть не глянув на мене. Але я лиш засміявся сам до себе та швидко пішов. Паралельно телефонував до Ігора, викликаючи його до клубу.

— Думаю, скоро ти отримаєш перші фото, — я налив собі віскі і зробив ковток.

— Справді? Ти щось зробив? — поцікавився Ігор.

— Майже. Ще дещо зроблю завтра. 

— Захаре, скажи… а для чого ти хочеш слідкувати за тими людьми? Хто вони?

— Тобі так цікаво? — я трохи презирливо глянув на Ігора, бо ненавиджу, коли лізуть не у свої справи.

— Ну просто… на вигляд наче прості люди. Ну, звісно, ця дівчина набагато заможніша, ніж чоловік, але…

— Досить, Ігоре, — я хижо посміхнувся, даючи зрозуміти, що не хочу далі продовжувати цю тему. Він винувато опустив голову і мене це задовільнило. 

— Я мабуть питаю зайве.

— Просто виконуй те, про що я прошу. Не змушуй пошкодувати, що найняв тебе. 
Жестом я дав зрозуміти чоловіку, щоб той вийшов і я залишився в кабінеті сам. І вже деякі думки почали закрадатися у моїй голові про те, що мені не подобається така допитливість, особливо у своїх підлеглих.  Вони просто мають слухатись мене і робити те, про що я попрошу. Я не покладав великі надії на Ігора, мені просто потрібен був непомітний шпигун. Але бачу, що з ним мені треба бути трохи обережнішим. Вже одне попередження в моїй голові він собі отримав. Ще два — і нам доведеться розмовляти вже набагато серйозніше.