Теодор Драйзер - Фінансист, Теодор Драйзер

Стеджер мав на увазі одного банківського касира, якого випустили на ніч із в’язниці нібито під вартою (що не завадило йому втекти). Свого часу це викликало серйозні нарікання на адресу шерифа. Відтоді засуджені, незалежно від свого майнового й соціального стану, повинні до винесення вироку залишатися у в’язниці хоча б у нічний час.

Ковпервуд спокійно обмірковував становище, стоячи біля вікна в конторі Стеджера на Другій вулиці. Знаючи гостинність Джесперса, він не дуже боявся перебування у в’язниці під опікою цього джентльмена. Але проводити ночі замкненим, якщо це анітрохи не скорочує строку його ув’язнення, здавалося йому безглуздим. Утім, усе, що він може встигнути зробити для влаштування своїх справ (якщо йдеться про дні, які йому залишалося провести на волі), він зробить у тюремній камері майже з тим же успіхом, що й у конторі на Третій вулиці. Навіщо гайнувати час? Йому доведеться відсидіти тюремне ув’язнення. Отож краще примиритися зі своєю долею без зайвих роздумів. Можна, звичайно, згаяти ще день-два, щоб якнайкраще все обміркувати, але чимось іншим не варто перейматися.

— А якщо ми дозволимо справам пливти за течією, то коли мені буде винесено вирок? — поцікавився він нарешті.

— Думаю, в п’ятницю або в понеділок наступного тижня, — відповів Стеджер. — Мені невідомі наміри Шеннона. Треба зайти до нього й з’ясувати.

— Так, доведеться, — погодився Ковпервуд. — П’ятниця або понеділок — байдуже. Утім, напевно, усе-таки краще — понеділок. Ви не могли б умовити Джесперса до того часу залишити мене у спокої? Він знає, що на мене можна покластися.

— Нічого не можу вам обіцяти, Френку. Подивимося, я сьогодні ж увечері поговорю з ним. Можливо, сотня доларів змусить його забути про правила.

Ковпервуд похмуро усміхнувся.

— Я гадаю, що сотня доларів змусить Джесперса забути про будь-які правила, — сказав він, підвівся і вже збирався йти. Стеджер теж піднявся.

— Я зустрінуся і з Шенноном, і з Джесперсом, а потім заїду до вас. Ви після обіду будете вдома?

— Так.

Вони, одягнувши пальта, вийшли на вулицю, де дув холодний лютневий вітер. Ковпервуд поспішав до своєї контори на Третій вулиці, Стеджер до Шеннона, а потім до Джесперса.

49

Оскільки окружний прокурор не заперечував проти невеликого відтермінування, винесення вироку було призначено на понеділок.

Після розмови з Шенноном, годині о п’ятій, коли вже зовсім сутеніло, Стеджер попрямував до окружної в’язниці. Шериф Джесперс ліниво вийшов з кабінету, де він чистив свою люльку.

— Вітаю, містере Стеджер! — привітав він відвідувача. — Радий вас бачити. Сідайте! Я думаю, ви знову прийшли щодо Ковпервуда? Я щойно отримав від окружного прокурора повідомлення про те, що ваш клієнт програв справу.

— На жаль, так, — обережно підтвердив Стеджер. — Містер Ковпервуд просив мене завітати до вас і дізнатися, як ви маєте намір вчинити. Суддя Пейдерсон призначив винесення вироку на понеділок, на десяту ранку. Сподіваюся, ви не заперечуватимете, якщо містер Ковпервуд з’явиться до вас у понеділок, годині о восьмій ранку, або, у крайньому разі — в неділю ввечері! Ви ж знаєте, що він людина цілком благонадійна.

Стеджер обережно розвідував ґрунт і говорив підкреслено недбало, щоб показати, що питання про термін повернення Ковпервуда до в’язниці є справжньою дрібницею, і тим самим хотів уникнути сплати ста доларів. Проте від Джесперса не так просто було відкрутитися. Його сите обличчя трохи видовжилося. Як то Стеджер просить його про послугу, навіть не заїкнувшись про «подяку»?

— Адже це, як ви самі розумієте, містере Стеджер, суперечить закону, — почав він хитро і ніби співчутливо. — Я всією душею радий допомогти містеру Ковпервуду… Але після історії, яка трапилася у нас із Альбертсоном три роки тому, довелося ввести суворі правила, і...

— Так-так, мені це відомо, шерифе, — квапливо перебив його Стеджер, — але як ви самі розумієте, цей випадок — не зовсім звичайний. Містер Ковпервуд — дуже значний підприємець, і йому потрібно багато про що по­дбати. Звісно, якби йшлося про те, щоб запропонувати якомусь суддівському клерку доларів сімдесят п’ять, чи сто, аби сплатити штраф, тоді нічого не могло б бути простіше, але...

Стеджер замовк і тактовно відвів погляд. З обличчя Джесперса одразу зник вираз розчарування. Закон, який за звичайних умов так важко було порушити, раптом відійшов кудись на задній план; Стеджер зрозумів, що більше жодних аргументів не потрібно.

— Ця справа вельми делікатна, містере Стеджер, — люб’язно відповів шериф, але все ще жалібно. — Якщо щось трапиться — я негайно втрачу посаду. Я б нізащо не пішов на такий ризик, але я знаю містера Ковпервуда і містера Стінера — я симпатизую їм обом. Крім того, на мою думку, із ними вчинили несправедливо. Я згоден зробити виняток для містера Ковпервуда, але нехай він не дуже показується на людях. Мені не хотілося б, аби про це дізналися в канцелярії окружного прокурора. Сподіваюся, ваш клієнт не заперечуватиме, якщо я про людське око приставлю до нього на цей час свою людину. Закон змушує мене це зробити. Мій агент нічим не обтяжуватиме містера Ковпервуда, стежитиме за ним на відстані та взагалі поводитиме себе дуже делікатно. Містер Ковпервуд не помічатиме його присутності.

Джесперс подивився на Стеджера майже прохальним поглядом, і Стеджер кивнув на знак згоди.

— Дуже добре, шерифе, чудово! Ви маєте рацію.

Із цими словами він вийняв із кишені гаманець, а шериф, заради обережності, повів його до свого кабінету.

— Я хочу показати вам, містере Стеджер, ряд юридичних книжок, які маю намір придбати, — добродушно зауважив він, засовуючи в кишеню невелику пачку десятидоларових асигнацій, яку передав йому адвокат. — Як ви розумієте, ми іноді дуже потребуємо довідників. Ось я й подумав, що непогано мати ці книги під рукою.

Широким жестом він показав на ряд державних законодавчих збірників, новітніх видань судових статутів, тюремних постанов.

— Хороша думка, шерифе! Просто чудова! Отже, ви вважаєте, що коли містер Ковпервуд прийде сюди в понеділок уранці, скажімо, годині о восьмій чи о пів на дев’яту — то все буде гаразд?