Теодор Драйзер - Фінансист, Теодор Драйзер

«Із доказів, якими володіє суд, відомо, що містер Ков­первуд отримав чек як агент міської скарбниці. Але, з іншого ж боку, не встановлено, чи він як агент не виконав (або принаймні не мав наміру виконати) повністю тих зобов’язань, які покладало на нього отримання чека. У суді з’ясувалося, що кількість і вартість облігацій міської позики, які були придбані для амортизаційного фонду, не повинні з політичних міркувань розголошуватися ні на біржі, ні будь-яким іншим шляхом ставати надбанням гласності. Водночас містер Ковпервуд, агент скарбниці, міг без обмежень розпоряджатися своїм активом і пасивом за умови, що кінцевий результат його операцій буде задовільним. Терміни придбання облігацій не були обумовлені жодною угодою, так само як і суми, що асигнуються на придбання окремих партій. Підсудного могли визнати винним за першим пунк­том лише тоді, якщо він намагався шахрайським способом заволодіти чеком у особистих інтересах. Проте вердиктом присяжних цей факт не встановлений і, навіть більше — на підставі відомих даних він не міг бути встановлений. Далі: присяжні визнали підсудного винним і за трьома іншими пунктами, не маючи для цього жодних доказів. Як ми можемо стверджувати, що вони винесли справедливе рішення по першому пункту, якщо в обвинуваченні за трьома іншими вони допустили таку очевидну несправедливість? На думку меншості голосів, рішення суду першої інстанції за звинуваченням підсудного в розкраданні (пункт перший) необґрунтоване, вердикт присяжних підлягає скасуванню, а справу передано на новий розгляд».

Суддя Рафальський — людина діловита, але схильна до споглядання (єврей за походженням і типовий американець ззовні) — вважав своїм обов’язком написати ще третю думку, яка повинна була містити його особисті міркування, піддати критиці рішення більшості та послугувати доповненням до тих пунктів, у яких воно збігалося з думкою судді Марвіна. Справа про невинуватість Ковпервуда була вельми заплутаною, що випливала насамперед із розбіжностей членів верховного суду (хоча з політичних міркувань вони і прагнули винести йому обвинувальний вирок). Суддя Рафальський, наприклад, вважав: якщо Ковпервуд і скоїв злочин, то цей злочин не можна було кваліфікувати як розкрадання. До цього він долучив:

«Докази, які має суд, не дозволяють зробити висновок, що Ковпервуд не планував невдовзі повернути свій борг, а також що міський скарбник або управляючий його канцелярією Альберт Стаєрс не мав наміру розлучитися з тими акціями, які забезпечували цей чек. Містер Стаєрс свідчив, що містер Ковпервуд повідомив йому про придбання облігацій міської позики на зазначену суму, тоді як переконливих доказів зворотного ми не маємо. Та обставина, що облігації він не здав у амортизаційний фонд, хоча і суперечить букві закону, але було б справедливо, щоб вона розглядалася як наслідок давно усталеного звичаю. Можливо, Ковпервуд постійно саме так діяв? На мою думку, більшість членів верховного суду занадто широко тлумачать поняття «розкрадання», унаслідок цього виходить, що будь-який ділок, який здійснює масштабні й абсолютно законні операції на біржі, несподівано для себе — через біржову паніку або пожежу (як це і трапилося у випадку з містером Ков­первудом) може виявитися злочинцем. Те, що суд займає позицію, яка створює подібні прецеденти і призводить до таких наслідків, заслуговує щонайменше подиву».

Хоча Ковпервуд відчував задоволення від того, що думки членів верховного суду розділилися, і хоча він заздалегідь готувався до найгіршого й намагався відповідно владнати свої справи, усе ж він відчув гірке розчарування. Було б помилково стверджувати, що цей зазвичай сильний і самовпевнений чоловік нездатний страждати. Такі почуття були йому властиві, але вони завжди перебували під постійним контролем холодного розуму, який ні на мить його не зраджував. Нині, за словами Стеджера, Ковпервуду залишалося лише апелювати до верховного суду Сполучених Штатів, з огляду на те, що один із пунктів рішення нібито суперечить положенню про основні права американського громадянина, записані в конституції. А це була б затяжна і обтяжлива історія. Крім того, він не зовсім розумів, який, власне, пункт підлягав оскарженню. Знову він витратив би багато часу — рік, півтора, а то й більше, — а в результаті йому, можливо, усе-таки довелося б відбувати покарання (не кажучи вже про те, що весь час очікування теж не вдалося б провести на волі).

Вислухавши Стеджера, який пояснив йому стан справ, Ковпервуд на декілька хвилин замислився, а потім сказав:

— Ну, що ж, мабуть, мені залишається або сісти у в’язницю, або втікати з Америки, і я вибираю перше. Тут, у Філадельфії, я продовжуватиму боротьбу й насамкінець стану переможцем. Я постараюся домогтися або перегляду справи у верховному суді Сполучених Штатів, або помилування в губернатора. Я не збираюся втікати — це очевидно! І люди, які уявляють, ніби поклали мене на лопатки, дуже помиляються. Я швидко виберуся і покажу цим миршавеньким політиканам, що таке справжня боротьба! Тепер вони не побачать від мене ні долара! Ні цента! Якби вони не переслідували мене, я з часом відшкодував би їм усі п’ятсот тисяч. А тепер — дзуськи!

Він стиснув зуби, його сірі очі загрозливо засвітилися.

— Я ж зробив усе, що міг, Френку, — із щирим співчуттям промовив Стеджер. — Ви повинні визнати, що я боровся з усіх сил. Можливо, я був не на висоті — вам краще знати, але я зробив усе, що від мене залежало. Можна, звичайно, вжити ще деяких заходів, але чи варто це робити — вирішувати вам. Як ви скажете, так і буде.

— Припиніть верзти дурниці, Гарпере! — із досадою відповів Ковпервуд. — Якби я був невдоволений тим, як ви діяли, я не посоромився б вам це сказати. Продовжуйте в тому ж дусі і постарайтеся підшукати достатні підстави для апеляції у верховний суд Сполучених Штатів. А я тим часом почну відбувати строк. Вважатимемо, що суддя Пейдерсон не забариться призначити день для винесення вироку.

— Це певною мірою залежить від вас, Френку. Мені неважко виклопотати відтермінування на тиждень або на десять днів — якщо ви вважаєте це за потрібне. Я впевнений, що Шеннон не буде проти. Справа лише в тому, що завтра за вами з’явиться Джесперс. Отримавши повідомлення, що вам відмовлено у перегляді справи, він зобов’язаний буде знову взяти вас під варту. Якщо йому не заплатити, він поквапиться вас заарештувати. Проте з ним можна домовитися. Якщо ви хочете ще почекати, я думаю, він погодиться випускати вас під наглядом свого агента, але ночувати вам, на жаль, доведеться там. Після