Теодор Драйзер - Фінансист, Теодор Драйзер

— Я із задоволенням буду діяти за вашими вказівками, містере Ковпервуд, — запевнив його маклер. — Я знаю: що б не сталося, ви мене не залишите в біді, а в усьому світі немає людини, із якою я працював би охочіше або до кого ставився би з більшою повагою, ніж до вас. Ця буря втихне, і ви знову досягнете успіху. У будь-якому разі, можна спробувати. Якщо у нас не залагодиться, ви вчините так, як вважатимете за потрібне.

На таких умовах було укладено цю угоду, і Ковпервуд почав поступово займатися справами, прикриваючись ім’ям Вінгейта.

48

До того часу, коли верховний суд штату Пенсильванія розглянув нарешті клопотання Ковпервуда про скасування вироку, винесеного першою інстанцією, і про перегляд справи, чутки про зв’язок Ковпервуда з Ейлін поширилися. Як нам уже відомо, ця обставина дискредитувала його та завдавала клопоту. Вона ніби підтверджувала те враження, яке спочатку намагалися створити лідери республіканської партії, буцімто Ковпервуд — справжній злочинець, а Стінер — лише його жертва. Не зовсім законні ділові махінації Ковпервуда, плід його непересічної фінансової обдарованості, змальовувалися як небезпечні підступи сучасного Макіавеллі (хоча він аж ніяк не дозволяв собі того, чого не робили б нишком інші). Ковпервуд мав дружину та двох дітей, і філадельфійці, які нічого не знали про його справжні наміри, але розбурхані чутками, уже вирішили, що він не сьогодні-завтра має намір піти із родини, розлучитися з Ліліан і одружитися з Ейлін. Для добропорядних людей це вже злочин, а якщо ще врахувати фінансові труднощі Ков­первуда, його процес, обвинувальний вирок і банкрутство, то зрозуміло, що у Філадельфії охоче вірили всьому, що говорили про нього верховоди міста. Його засудять. Верховний суд не задовольнить клопотання про нове слухання справи. (Так іноді наші потаємні думки і наміри якимось чином стають публічними. Людям відомо забагато, навіть те, про що б вони ніколи за інших обставин не дізналися. Так чи інакше, але доводиться думати, що існує телепатія думок!)

Отак ці чутки дійшли не лише до п’ятьох суддів верховного суду штату Пенсильванія, а й до самого губернатора.

За той місяць, що Ковпервуд провів на волі після подачі апеляції, Гарпер Стеджер і Денніс Шеннон встигли відвідати членів верховного суду та висловити свою думку: один — за, інший — проти задоволення клопотання про перегляд справи.

Через свого захисника Ковпервуд подав до верховного суду ґрунтовну вмотивовану скаргу, у якій він викривав, по-перше, необґрунтованість обвинувального вердикту присяжних і, по-друге, недоведеність доказів, на яких будувалося звинувачення у крадіжці й інших злочинах. Дві години та десять хвилин знадобилося Стеджеру на те, щоб викласти свої докази; окружний прокурор Шеннон заперечував ще довше, і весь час п’ятеро суддів — люди з великим юридичним досвідом, але погано обізнані у фінансових питаннях, слухали обох із незмінною зацікавленістю. Троє з них — Смітсон, Рейні та Беквіс — під впливом обставин і побажань своїх господарів байдуже поставилися до історії фінансових операцій Ковпервуда, бо знали про його стосунки з дочкою Батлера та про ворожу позицію цієї людини щодо Ковпервуда. Вони вважали, що розглядають справу справедливо і неупереджено, але насправді ні на мить не забували про те, як Ковпервуд вчинив із Батлером. Інші судді — Марвін і Рафальський — люди більш широких поглядів, але не менш пов’язані в своїх діях міркуваннями політичного порядку, розуміли, що рішення у справі Ковпервуда було несправедливим, але не знали, як цьому зарадити. Він сам низько впав в очах політичних діячів і суспільства. Переконані Стеджером, вони взяли до уваги збитки, яких зазнав Ковпервуд; більше того, суддя Рафальський, який також мав подібні стосунки з молодою дівчиною, хотів заперечити проти обвинувального вироку, але, обміркувавши все, прийшов до висновку, що було б нерозумно діяти всупереч вимогам своїх політичних господарів. Однак, коли судді Смітсон, Рейні та Бекуіс вже готові були, не обтяжуючись сумнівами, залишити вердикт чинним, Марвін і Рафальський заявили про свою «особливу думку». Таким чином, стався надзвичайно заплутаний юридичний казус. Ковпервуд отримував можливість, спираючись на право «свободи дій», перенести справу до верховного суду Сполучених Штатів. Хай там як, але в будь-якому суді у Пенсильванії або в іншому якомусь штаті судді, безсумнівно, захочуть ретельно вивчити таку незвичайну та важливу справу. Тому ті двоє, які залишилися в меншості й заявили про свою «особливу думку», власне, нічим не ризикували. Лідери республіканської партії не висловлять невдоволення, оскільки Ковпервуда так чи інакше засудять. Їм це навіть припаде до душі, оскільки все стає зрозумілим. Крім того, Марвін і Рафальський хотіли відмежуватися від недостатньо продуманого вироку, який планували винести Смітсон, Рейні та Беквіс. Отже, п’ятеро суддів, як це зазвичай буває з людьми у подібних ситуаціях, міркували, що розглядають справу чесно й неупереджено. І Смітсон від свого імені та від імені колег Рейні та Беквіса оголосив 11 лютого 1872 року таке рішення:

«Обвинувачений Френк Ковпервуд подає клопотання про скасування вердикту присяжних засідателів у суді першої інстанції (винесеного у справі: штат Пенсильванія проти Френка Ковпервуда) і про призначення нового слухання зазначеної справи. Верховний суд не вважає, що стосовно обвинуваченого було допущено несправедливість. (Далі зачитувався досить докладний виклад всіх обставин справи, вказувалося, що звичай і традиції, усталені в міському казначействі, так само, як і справді безцеремонне поводження Ковпервуда з коштами міста, не стосуються питання про відповідальність Ковпервуда за недотримання духу й букви закону). Отримання обвинуваченим на вдавано законній підставі коштів, які йому не належали (пояснив суддя Смітсон від імені більшості), може бути кваліфіковано як розкрадання. У цій ситуації присяжним потрібно було встановити, чи мав обвинувачений злочинний намір. Присяжні вирішили справу не на користь обвинуваченого, і верховний суд вважає винесений ними вердикт достатньо обґрунтованим. Із якою метою скористався обвинувачений чеком міської скарбниці? Обвинувачений був на межі банкрутства. Він заклав передані йому для реалізації сертифікати міської позики, щоб покрити свою заборгованість, а ще й до того отримав незаконним шляхом позику в п’ятсот тисяч доларів. І у присяжних були всі підстави вважати, що законно йому вже не вдасться домогтися додаткової позики з міської скарбниці. Тому він з’явився там і обманом, якщо не формально, отримав ще шістдесят тисяч доларів. Присяжні угледіли в діях обвинуваченого злочинний намір».

Такими словами верховний суд більшістю голосів відхилив клопотання Ковпервуда про перегляд справи. Суддя Марвін від