Леся Холодюк - Браслет із знаком лева

Хлопчина радів, що врешті-решт повернувся на свою землю. І це збудження та ще плюс скарб тоба, до якого рукою подати, не відпускали хлопця з обіймів ейфорії.

— Та й плантації сизалю тут теж будь здоров. А насіння в Медан возять, там і кунжутну олію з нього роблять, казали, і в медицині сезаль помічний. Я навіть халву їв. Смакота, скажу вам.

По правому борту кілька разів блимали маяки — на пологому узбережжі Малаккської протоки чимало селищ і рибалок, і робітників каучуконосних плантацій.

Марта не зімкнула очей ні на мить. До неї знову повернулася настороженість, хоча, якщо відверто, вона просто причаїлася, поки йшли занімілим океаном. І навіть зійшовши на берег Суматри, боязко озирнулася. Почувалася краще на дхоу. А завтра? Що буде, коли вони, нарешті, зайдуть у «Бойд банк»? Чи не чекають їх там…

Ну, хто, скажіть, на милість?…

Тому й холодила настороженість, бо не знаходила конкретної відповіді.

Подібне коїлося з рештою групи. Майкл тінню бовванів поруч з Мартою, Маас знову влип у борт дхоу і так просидів усю ніч.

Фатухелу взагалі замовк і тільки вогник його цигарки свідчив, — старий ліхтарник й собі не знаходить спокою. На цей раз не було куди дівати власну думу, вона остаточно і смертельно загрозливо насувалася, і ось-ось мала шквально обрушити свою отруйну жовч.

На кого?

Міг би й сказати по-іншому, але все-одно зміст не зміниться, — оця майже місячна екскурсія для когось з них стане дорогою до Всевишнього Господа Бога. І це — правда, яка трясеться холодцем мозку в його черепку.

Керосинові ліхтарі на далекому березі, здавалося, загорілися особливо яскраво. Там теж хтось їх запалював…

— Я б хотіла увесь свій неспокій пожбурити за водою, — Марта пригорнулася до Майкла. — Чому ж не виходить, га?

— Ми це зробимо завтра, коли віддамо ключ його власникам.

— Добре було б, якби завтра усе закінчилося і ми, нарешті, подалися до Мельбурна…

… Першим побачив браслет із знаком лева на руці Марти начальник охорони. Фантабеан Калі, як завжди, живим сфінксом бовванів біля входу до сховища, коли до банку увійшов молодий чоловік з жінкою.

— Ми б хотіли…, — почав розмову з клерком Майкл Харріс.

Найменша заминка у почутій мові клієнта відразу викликала відповідну реакцію у завжди настороженого Калі. Саме тоді він підвів очі і помітив браслет.

Він упізнав його, відчув по важкому і глухому удару, коли білявка поклала руку на високу стійку, за якою люб’язно посміхалося обличчя клерка, байдужого до жіночої прикраси.

— То що ви хотіли? — допитувався клерк.

Але Калі уже був біля жінки, у якої холодно блимав на руці браслет із знаком лева. Шанобливо схилився перед нею:

— До ваших послуг.

І тоді у клерка від подиву відвисла щелепа. Він добре знав гордого і мовчазного Калі, але тепер не міг допетрати, чого той кремінь б’є поклони перед чужоземкою.

— Проведіть нас до сейфа у вигляді лева. Ось ключ, — і молода жінка поквапливо зняла з руки браслет, від чого він розпростався і став схожим на зазублене лезо ножа.

Калі знову шанобливо схилився перед волею власниці браслета.

— Прошу за мною, — протягнув речитативом піднесено й велично, ніби оголошував початок концерту духовної музики.

Цієї священної хвилини він чекав майже п’ятдесят років. Чекав він, як хоронитель багатств марта тоба-батаків, чекали й усі члени великого роду Гінсутіон.

Під твою милість прибігаємо, Богородице Діво, молитвами нашими в скорботах не погорди, але від біди ізбав нас, єдина чиста і благословенна…

Калі увімкнув світло, виконавши усі формальності при вході до підземної зали. Потім зробив широкий жест рукою у напрямку до сейфа.

— Ось він. Вас залишити тут?

— Ні! — майже прокричала молода жінка. — Не йдіть. Нам, очевидно, буде потрібна ваша допомога.

На ці слова Калі лиш поштиво вклонився. Поведінка незнайомців видавалася дещо дивною і такою несхожою з хижими намірами попереднього відвідувача. Браслет на руці давав їй право верховодити і наказувати, а у Калі склалося враження, що жінка не горить бажанням зазирнути до сейфа у вигляді лева.

Майкл захоплено присвиснув:

— Справжній красень!

Він з цікавості обмацав гладкий левовий тельбух, в якому містилася скарбонка, і поплескав по холодній металевій поверхні.

— Ну, скажу я вам, зроблено справді бездоганно. — І заходився читати текст вміщеного в рамці документа.

— Диви, Марто, що написано. «Відчинить той, хто прийде з левом у руці».

Білявка підступила ближче.

— А ось цей запис хто б нам допоміг перекласти? — звернулася до Калі. — Там на початку значно більше написано.

— Так, високоповажна пані має рацію, — знову поштиво вклонився Калі.

— 1 ви знаєте, про що там йдеться?

— Кожне слово…

— Перекладіть, будь ласка.

Фантабеан Калі розправив плечі, гордо підніс чоло, звівши очі до неба. Йому не треба зазирати у текст. Його він знав напам’ять.

— … вересень, дня 20-го від 1945 року. Волею Господа нашого ми, християни марга Гінсутіон тоба-батаків, народжені вільним народом. Господь велів нам терпіти і нам воздається. Та лише оголошена війна проти нашої держави змушує відкласти святу місію. Церква матері Господа нашого Богородиці буде стояти на вільній землі тоба-батаків. Ми довіряємо «Бойд банку» стерегти наші скарби. Ключ від скарбонки у вигляді металевого браслета із знаком лева зберігається на моїй руці, руці раджі вільного християнського марга Гінсутіон народу тоба-батаків. По моїй смерті сейф відчинить той, хто прийде з левом у