Сергій Шарик - Двічі графиня та двічі генерал
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Мою справу буде розглянуто протягом тижня; якби свідки були на місці, все вже закінчилося б…
З моменту приїзду пані Лянцкоронської я пречудово тут розважаюсь, її товариство мені дуже імпонує. Сьогодні пополудні ми були у старости Ржевуського, пили каву, а потім оглядали його дім, медалі, бібліотеку, колекції. Усе це дуже гарне. Коли я вже виходила від нього, мені дали твій лист. Низенько тобі кланяюсь, mon bon ami, за всі ті гарні слова, які ти мені адресуєш. Якщо я навіть і не така, якою ти мене бачиш, то я намагатимусь, скільки стане снаги, бути подібною до того гарного портрету, який ти намалював, і буду безмежно щаслива, якщо завдяки своїм старанням та шаленому прагненню подобатись тобі причинюся до твого ощасливлення. А якщо одного дня моя ніжність дозволить тобі забути про всі ті страждання, яких тобі завдано, дозволить пізнати щастя від життя в рідному домі, то після цього ти вже не шукатимеш нікого на світі, окрім своєї Софі. Я — часточка твого світу, бо вірю, що ти мене кохаєш.
Наші хлоп’ята просто чарівні, mon bon ami. Я прочитала Котулі все, що ти написав йому англійською; він вислухав дуже уважно, а потім побіг до моєї спальні, знайшов твого портрета, зробив йому kiss and love[10] щонайменше десять разів і запитав: Where is my dear lord? I wish very much to see him. Pray, maman, go with me to my lord. I am good child…»[11]
10 вересня 1795. Львів. Софія — Станіславу
«Ранок я провела в товаристві твоєї небоги. Вона приїхала попрощатися зі мною. Казала, що читає в моїх очах палке бажання їхати разом з нею до тебе; але вона прочитала це не зовсім уважно, бо я не тільки поїхала б разом із нею, а й побігла б пішки за її каретою, якби була вільна. Увечері я принесла їй свій великий лист і просиділа з нею у тітки до пізньої години. Через те, щоб лягти в ліжко приписаної мені пори, я більше нічого тобі не писала».
11 вересня 1795. Львів. Софія — Станіславу
«Дружина підкоморія пані Потоцька сказала мені, що тебе ще нема в Україні, її чоловік щойно приїхав звідти, виїжджав п’ятого, і тоді тебе ще не було. Виходить, ти ще на якийсь час залишився у Петербурзі. Розказують, що кожного разу, приїжджаючи туди, ти проводиш там шість тижнів. Погода тут просто чудова; сподіваюся, що вона така ж і в Україні; твої селяни справедливо вірять, що ти привіз їм щастя. Ці добродушні люди зустрічатимуть тебе як благодійного янгола».
12 вересня. Львів. Софія — Станіславу
«Я знов починаю страшенно нудьгувати тут, у Львові, щиро кажучи, тому, що перебуваю так далеко від тебе; мені нудно скрізь, де б я не була, якщо тільки поруч немає тебе. Це життя порізно, mon bon ami, допомогло мені усвідомити, як безтямно я тебе кохаю. Воно відродило у мені всі ті сентименти, які ти раніше будив. У Гамбурзі мені іноді здавалося, що кохаю тебе вже не так щиро, як у Яссах, Херсоні чи Гродні. Та відколи ми розсталися з тобою, я переконалася, що якраз навпаки — я кохаю тебе ще дужче, ніж будь-коли до того. Раніше я кохала тебе без тями, але могла складати собі якісь плани; нині я вже на це не здатна. Єдине моє бажання — подобатися тобі і кохати тебе аж до могили. Ти добре знаєш, mon bon ami, що раніше моя голова працювала без передиху; тепер вона вже спокійна, душа моя вгамувалася; і якби не клопіт, пов’язаний зі справою про розлучення, якби не моє величезне бажання стати нарешті вільною і цю свою свободу присвятити тобі, то, гадаю, вже ні про що не думала б… Я довірила тобі, mon bon ami, усе своє щастя; якщо його не збудуєш ти, то більше ніхто на світі нездатний це зробити; тому хоч про що я думала б, усе це однаково нічого не дасть. Я хочу, аби ти став господарем моєї долі, а я увесь свій час віддам голубленню наших малих янголят. Ніколюшка гарний, як моє кохання до тебе. Але я не люблю на нього дивитись, бо не хочу, щоб на світі був хтось гарніший за Котулю. І водночас не можу опертись своєму бажанню увесь час його пестити; він такий милий, я ніколи не думала, що цей великий ротик так погарнішає, що плескатий носик стане аж такий витончений, а блакитні очка такі чорні й прекрасні. Він неначе створений для того, щоб його намалювати. Цей малюк затьмарить бідолашного Котулю. В Умані ми його нікому не показуватимемо; треба зміцнити репутацію Котулі, перш ніж Миколай твердо вступить у життя. Adieu, mon bon ami, мабуть, матимеш мороку з моїми закарлючками…»
15 вересня 1795. Тульчин. Станіслав — Софії
«Ма chere Sophi! Отримав твого листа, сповненого натхнення після відвідувань „Аркадії“. Я розумію твої відчуття, бо сам не тільки обожнюю парки та сади, а й люблю займатися їх облаштуванням, створювати щось неповторне, що відрізнялося б від усього, раніше баченого. Тому я розумію твоє захоплення парком Радзивіллової. І звичайно, ми створимо в Криму щось маленьке, але фантастичне у твоєму маєтку в Місхорі, або щось грандіозне, але водночас граціозне в Масандрі. Тільки трохи пізніше. Чому? Я зараз тобі все поясню. Я вже в Тульчині і перебуваю у піднесеному настрої: по-перше, моя кохано, я в передчутті, що вже скоро ми побачимося, по-друге,
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Двічі графиня та двічі генерал», після закриття браузера.
