Сергій Шарик - Двічі графиня та двічі генерал
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Сподіваюсь затриматися тут ще й завтра. Adieu, година, коли мені звелено лягати спати, вже минула, але тільки тому, що я пишу тобі».
19 липня 1795. «Аркадія». Софія — Станіславу
«Сьогодні вранці я знову взяла купіль, а потім ми поїхали на прогулянку й пили каву в „Аркадії“. Приїхала наводити на нас нудьгу дивна пара: старий і смішний 75-річний прусський генерал із 16-річною дружиною. Ось іще що приємне чекає на нас у Криму: там не буде ні старих, ні молодих прусських генералів, які наводили б на нас нудьгу!
A propos,[5] коли ми матимемо в Криму село, то ти звелиш виписати туди орган, такий самий, як у Радзивіллової в „Аркадії“.
Увечері я попрощалася з усіма. Маю надію, що завтра ночуватиму вже у Варшаві й побачу свого маленького котика — Ніколюшку. Потім подамся швидко до Львова закінчувати свої справи, а ти, mon bon ami, також їдь якомога швидше до себе. Буду неймовірно щаслива, коли отримаю від тебе лист усього за чотири чи щонайбільше за п’ять днів, бо думаю, що з Бродів до Тульчина не більш як 50 миль. На добраніч, mon ange,[6] мушу вже лягати спати, щоб завтра виїхати якомога раніше».
22 липня 1795. Варшава. Софія — Станіславу
«Сьогодні я була на обіді у князя камергера, на завтра мене запрошено до маршалка Suwaroff,[7] а післязавтра виїжджаю до Варшави. Хотілося б вірити, mon bon ami, що цей лист уже не застане тебе в Петербурзі, і водночас утовкмачую собі, що ти приїдеш до мене якомога хутчіш, тільки-но матимеш таку змогу. Що до мене, то сподіваюся за чотири дні бути в Бродах; дітей залишу там, а сама подамся до Львова. Звідти я одержала звістку, що мої справи йдуть дуже добре. Я впевнена, що по трьох тижнях після приїзду до Львова буду вже вільна. До побачення, мій elpida».[8]
18 серпня 1795.Львів. Софія — Станіславу
«Ти вже знаєш, mon bon ami, що вісім днів тому я поселилася разом з дітьми в селі під Львовом. Звідси я можу контролювати свою справу й водночас бути по змозі якнайдалі від товариства в цьому місті. Але я й тут бачуся з багатьма людьми; село це дуже гарне, і сюди до мене приїздять з візитами. Сьогодні серед інших мене відвідав пан Чацький, яким я передаю тобі цей лист: завтра вранці він виїжджає до Петербурга. Малі сподівання, що він тебе там іще застане, але по дорозі заверне до графа Румянцева й довідається від нього, де ти. Я просила його, щоб він обов’язково цим поцікавився; він пообіцяв, що вишле тобі лист кур’єром, якщо ти будеш уже в Тульчині чи в Умані. Твій лист від 18 липня дає мені підставу сподіватися, що ти вже покинув Петербург…
Судитися в цій країні — то жахливі муки. Потрібне велике терпіння; я принаймні певна, що через чотири тижні буду вільна й навіки твоя. Правда ж, mon bon ami, що відтепер ми вже весь час будемо вкупі, дбатимемо про щастя наших маленьких котиків?..
Сьогодні в мене був Томашевський; якщо все те, що він розказував про твої справи, правда, то я щиро тобі співчуваю, mon bon ami, а ще більше тим, хто тебе кривдить. Я дуже поганої думки про тих, хто не здатен тебе оцінити. Боже мій, як можна кривдити тебе після стількох добрих справ, які ти зробив? Мені дуже боляче за тебе, я поділяю твою гіркоту й можу тільки побажати собі, щоб усе склалось так, як ти цього бажаєш. Я певна, що всі тоді будуть щасливі й задоволені, бо ти бажаєш добра для всіх, хто тебе оточує».
20 серпня 1795. Петербург. Станіслав — Софії
«На жаль, я все ще в Петербурзі. Коли ми з тобою прощалися в Любеку, мріяли, що наша розлука буде короткою. Але… Десь я читав, що розлука між коханими — це своєрідне чистилище. Я згоден з цим повністю. Тільки тут я зрозумів, як кохаю тебе. Ти стала частинкою мого світу. Чому всі чоловіки бачать у тобі тільки чарівну жінку, жінку, яку можна спокусити, вродою якої можна насолоджуватися? Твоя фантастична чарівність і врода справді вводять їх в оману, змушують не бачити цілісності твоєї душі. Для мене, дорога Софі, ти насамперед — друг, який розплющив мої очі, відкрив у мені джерело нового — справжнього життя. І нехай хтось скаже, що я вже немолодий, але я пишаюся тим, що саме мій вік дозволяє мені оцінити тебе, весь твій внутрішній світ. Кохання робить мене молодим, вселяє надію на те, що в мене є майбутнє. А наші хлопчаки тільки підтверджують правильність моїх думок…
Пишу тобі листа, а за вікном іде дощ, і я відчуваю себе у цьому великому місті, неначе у печері. Як би хотілося, кохано моя, швидше вибратися до своєї України, проміняти гучні та пишні бали на тихе мерехтіння місячної доріжки у себе в парку, на твою долоню у своїй руці…
P. S. Ці слова я адресую Котулі: „My dear son. I dream rather to hug you, lift highly up, to rock on the leg. Be a good boy. Kiss you and Nikolyushku“».[9]
5 вересня 1795. Львів. Софія — Станіславу
«Учора я не
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Двічі графиня та двічі генерал», після закриття браузера.
