Кассандра Клер - Місто кісток

він знову, ніби смакуючи звук її імені. – Скорочено від Кларисса? Не таке ім’я я би вибрав.

Його губи невдоволено скривилися. «Він знає, що я його дочка, – подумала Клері. – Якось він це знає. Але він не каже цього. Чому він про це мовчить?»

«Через Джейса», – зрозуміла дівчина. Джейс подумав би… Вона навіть не могла собі уявити, що б він подумав. Валентин бачив, як вони обіймалися, коли увійшов. Він мав би знати, що володіє руйнівною інформацією. Десь за цими бездонними чорними очима його гострий розум швидко працював, намагаючись вирішити, як краще використати те, що йому відомо.

Вона знову кинула благальний погляд на Джейса, але він дивився на келих біля його лівої руки, до половини наповнений пурпурно-червоною рідиною. Його груди швидко піднімалися й опадали, коли він дихав. Джейс був більше засмучений, ніж показував.

– Мене не хвилює, що ви обрали б, – сказала Клері.

– Не сумніваюся в цьому, – відповів Валентин, нахилившись уперед.

– Ви не батько Джейса, – сказала вона. – Ви намагаєтеся обдурити нас. Батько Джейса – Майкл Вейленд. Лайтвуди знають це, усі це знають.

– Лайтвудів ввели в оману, – сказав Валентин. – Вони справді вірили, тобто вірять, що Джейс – син їхнього друга Майкла. Як і Конклав. Навіть Безмовні Брати не знають, хто він насправді. Хоча скоро дізнаються.

– А перстень Вейленда…

– Перстень, – сказав Валентин, дивлячись на Джейсову руку, на якій, мов зміїна луска, виблискувала каблучка. – Бачу, останніми днями ти знову почав носити його, Джонатане. Кумедно, як літера «М» нагадує перевернуту «W»? Звичайно, якщо б ти потрудилась подумати про це, то зрозуміла б, що трохи дивно, що символом родини Вейлендів стала летюча зірка. Але немає нічого дивного, якщо це – символ роду Морґенштернів[26].

Клері втупилася в нього.

– Я поняття не маю, про що ви.

– Я забув, яка, на жаль, слабка освіта приземлених, – сказав Валентин. – Морґенштерн означає «ранкова зірка». Як у «Як спав ти з небес, о сину зірниці досвітньої, ясная зоре, ти розбився об землю, погромнику людів!»[27]

Клері затремтіла.

– Ви про Сатану.

– Чи про будь-кого, хто втратив свою могутність, відмовившись служити, – сказав Валентин, – як і я. Я не хотів служити корумпованому уряду, і тому втратив свою сім’ю, землі й мало не втратив життя.

– Повстання на вашій совісті! – відрізала Клері. – Загинули люди! Мисливці за тінями, як і ви!

– Клері, – Джейс нахилився вперед, ледь не перевернувши ліктем келиха. – Просто вислухай його. Все не так, як ти думала. Годж брехав нам.

– Я знаю, – перебила його Клері. – Він здав нас Валентину. Годж був пішаком Валентина.

– Ні, – сказав Джейс. – Ні, то Годж хотів Чашу Смерті. Він послав равенерів по твою матір. Мій батько, Валентин, дізнався про це пізніше і зупинив його. Він забрав твою матір сюди, щоб зцілити її, а не завдавати їй болю.

– Ти віриш у ці нісенітниці? – спитала з відразою Клері. – Це брехня. Годж працював на Валентина. Вони разом полювали за Чашею Смерті. Він підставив нас, це правда, але Годж був лише інструментом.

– Але саме йому була потрібна Чаша Смерті, – сказав Джейс. – Таким чином він міг зняти з себе прокляття і втекти, перш ніж мій батько розповість Конклаву про все, що той накоїв.

– Я знаю, що це неправда! – сказала в запалі Клері. – Я там була! – Вона повернулася до Валентина. – Я була у кімнаті, коли ви прийшли за Чашею Смерті. Ви не бачили мене, але я була там. Я бачила вас. Ви взяли Чашу Смерті та зняли прокляття з Годжа. Він не міг би зробити це сам. Він так сказав.

– Я справді зняв прокляття, – сказав зважено Валентин, – але я зробив це через жалість. Він здавався таким жалюгідним.

– Ви не можете відчувати жалості. Ви нічого не відчуваєте.

– Досить, Клері! – перервав її Джейс. Вона подивилася на нього. Щоки горіли, ніби він пив вино, що стояло поруч з ним. Палали й очі. – Не смій так говорити з моїм батьком.

– Він не твій батько!

Джейс подивився на дівчину так, наче вона вдарила його.

– Чому ти так вперто не віриш нам?

– Тому що вона любить тебе, – сказав Валентин.

Клері відчула, як кров відринула від її обличчя. Вона подивилася на нього, не знаючи, що він скаже далі, але боялася цього. Вона почувалася так, ніби прямує до прірви, якогось страшного падіння в ніщо і в нікуди. Все довкола закрутилося.

– Що? – Джейс виглядав здивованим.

Валентин дивився на Клері з