Мирослава Горностаєва - Астальдо

Він теж любив голос моря… Ми мандрували вдвох… колись. Це був Квендо неймовірної сили духу… І волі… Говорять, що Феанор був безумним, але весь той вогонь, що палав в його душі, князь Фінве носив в своєму серці під панциром крижаного спокою. Дивно він поділив поміж синами свої дари — одному тільки полум’я, другому тільки лід… Говорять, що є і третій… Що ж йому лишилося?

— Тільки спокій, — мовив Фіндекано, згадавши молодшого вуя, — спокій і любов.

— Це правда, що Фінве одружився вдруге?

— Так, з князівною Індіс, з Ваніяр…

— Так ось чиї очі палають на твоєму обличчі, князю Фінгоне… Звісно, я знав і її теж. Як і її брата Інгве. Фінве… Він зробив неможливе — вижив опісля того, як Міріель ступила до чертогів Судді. Це була неймовірна істота, більше навіть схожа на Майе, ніж на Квенде. Коли сюди прийшли звістки про її відхід, я подумав, що Фінве піде за нею. Але він зумів перебороти чорну тугу і навіть покохати іншу…

Фіндекано опустив очі. Розмова починала йому не подобатись.

— Зрештою, — змінив тему Кірдан, — я не можу занадто засуджувати Феанора, котрий, втративши батька, втратив від горя розум. Фінве й мене вважав занадто повільним та розсудливим, а вже ота трійця — Ольве, Ельве та Ельмо швидкістю розуму завжди нагадувала мені мудрі дерева, котрі живуть в Східному Белеріанді. Звісно, що вони не змогли домовитись — Ольве та Феанор. Тут ходили ріжні чутки, дуже лихі чутки, але кілька Еldrim, котрі їх розповсюджували, виявилися прищепленими. Опісля того ми почали дуже обережно ставитися до історій про Еtyangoldi, і намагаємося відріжняти правду від лжі. У мене є лист князя Фінголфіна, написаний щиро і правдиво. Я довіряю твоєму батькові, молодий воєводо, він дуже нагадує мені Фінве — обличчям і не тільки… Шкода, що не довелося побачити, яким був Феанор…

— Дуже схожим, — мовив Фіндекано стиха, — і в той же час — зовсім інакшим.

— Тож нині я знаю правду про події у Валінорі, до того ж мені довелося послухати цей неймовірний витвір отого вашого співця… Маглора Феанорінга. Мені співав «Нолдоланте» Фінрод, князь Нарготронду, співав на квенья, і тут таки перекладав на синдарин… Коли він закінчив — я плакав. І за нещасними Телері, і за вами усіма… Це дуже смутна історія, сину Фінголфіна… І я запевняю тебе, що, незважаючи на все мною почуте, Кірдан Корабел буде союзником Великого Князя Нолдор в боротьбі проти Морока, котрий і є причиною всіх бід.

Кірдан припрохував гостя пожити в Егларесті, але Фіндекано вирішив виїхати до Віньямару якнайшвидше. Нінуінон, хвала Богам, не прийшов до нього з викликом, з чого Нолофінвіон лише зрадів. Не вистачало йому понівечити приятеля князевої родички, щоб розбурхати хвилю чуток, яка тільки-но пригасла.

Наказавши воїнам збиратися, молодий Нолдо вийшов до саду. Йому сподобався Егларест, і княжий палац, овіяний морськими вітрами… Нині вітер з заходу неначе ніс на крилах пахощі валінорських садів… Це розчулювало… Але постійно жити тут, і дивитися на захід з підсвідомим почуттям чого? Жалю? Провини? Туги? Ні, краще вже лісовий Дор-Ломін, або тумани Гісіломе.

— Вельможний князю Фінгоне…

Панна, з якою він танцював цієї ночі… Висока зграбна Телере… Дуже дивно — серед цього народу мало високих. Сукня кольору розтопленого срібла… Такі ж очі під вигнутими бровами. На свій сором, він майже не дивився на панну під час танцю, і нині ледве її пізнав.

— Мене звуть Ласселанте…

Імені не спитав теж… Однак… Ласселанте… Ах, ну певне… Посестра тієї… Gwatel…

— Мені потрібно з вами поговорити…

— Ваша gwatel, панно, могла б прийти попрощатись сама. Що ви можете мені сказати? Для чого вона прислала вас?

— Еріен мене не присилала.

Перстеник Тьєлпе на лівиці… Холодний… Холодний, мов лід.

— Ходімо до альтанки, панно. До он тієї, що поруч з водограєм.

В альтаночці тихо і затишно. Столик, на столику ваза з фруктами… Ложе за запонами. Гніздечко кохання… Трохи непризвоїте місце для дружньої бесіди.

— Мені байдуже до призвоїтости…

Панна вимовила це не вголос. Osanwe… Osanwe, що виключає можливість обману.

— Я чекаю, — теж не вголос. Osanwe … Нехай…

— Я знаю, що Еріен кохає вас…

— Кохала, панно…

— Кохає… Нині і вічно. Можливо доріатські панянки і рахують вбитих їхньою жорстокістю юнаків, але це — не телерійський звичай.

— Мила Ласселанте, ваша подруга полишила мене, віддавши заручного персня. А отже…

— Ви не знаєте… Ви нічого не знаєте… Вона не просто кохає вас, ви були для неї всім. Уособленням чести, волі, гордости… Вона писала мені, що ніколи не бачила подібного вам воїна, хоча ми з нею бували в Доріаті і знайомі з воєводами князя Ельве. Еріен схилялась перед вами, як перед посланником Богів, вона вірила, що Вишні прислали нарешті допомогу позосталим Квенді. Вона прагнула помститися за матір — сестру Кірдана розтерзали gauri перед очима доньки, яку мати встигла підсадити на нижню гілку дерева. Сама пані Маев зосталася внизу… Її погибель зробила з моєї ніжної посестри nerwen…

— Це сумна оповідка, панно, але…

— Постривайте… Нещодавно Егларестом та Брітомбаром поповзли лихі чутки, невідомо звідки. Чутки стосувалися народу Нолдор. Ми тут мало бачили Lechind, це були або заїжджі з Віньямару, або мандрівники з Західного Белеріанду. Ми зовсім не знали вас… А оповідки говорили про… Про всі ваші біди у викривленому, злому вигляді. Я не буду переповідати всього, скажу тільки, що говорилося про вас особисто. Фіндекано, воєвода з косами, адже так вас звали у Валінорі, нібито віддав наказ стріляти по жінкам-Телеріе, котрі опинилися тоді в Гавані, і намагалися всовістити князя Феанора та його синів. Вас звинувачували в тому, що ви вбивали жінок і дітей…

— Я читав листа князя Кірдана до племінниці, - безгучно відповів Фіндекано, — там не було таких подробиць.

— Але листа привіз Нінуінон… Наш друг дитинства, якому завжди подобалась Еріен. О, вона ніколи не приймала його залицянь. Саме він оповів моїй подрузі оті подробиці, і світло згасло у неї перед очима. Ви були тим світлом — воно стало тьмою…

— Але чому мені не дали виправдатись?

— Вона занадто кохала вас… Її листи — це пісня кохання… І раптом… Вона дуже шкодувала за тим нерозважним від’їздом потім, коли отямилася вдома. Вона ридала у мене на колінах, вона говорила, що відчуває, як ви згасаєте — день за днем. І ми послали до Ломіону одного певного Квендо з мандрівних Нандор. Він повернувся і оповів, що князь Фінгон є при доброму здоров’ї і навчає своїх воїнів. Якби ви занедужали,