Мирослава Горностаєва - Астальдо

Фіндекано ледь усміхнувся кутиком рота. Ласселанте благально склала долоні.

— О, ще хвилинку… Більшість злощасних Квенді, з яких і почалися оці розмови, виявилися прищепленими. Всі вони побували в Ангбанді, а як потрапили сюди — нам невідомо. Можливо — як втікачі, або визволені бранці. Однак розмовам вже було дано хід, і князь Ельве випрохав ваших родичів з Доріату… Та вельможний Кірдан таки вирішив докопатися до істини, і зволив навідати Нарготронд. Князь Нарготронду — напівТелеро, вельможний Кірдан довіряв йому. З Нарготронду вельможний повернувся сумним, але погідним. Він зібрав всіх нас, оповів правду і заборонив пліткувати лихе про Вогненооких…

Фіндекано перервав osanwe і подивився на панну приязно. Ласселанте була гарною посестрою, не кожна панна задля подруги наважилася б на таку розмову.

— Я благаю вас, — вимовила дівчина, — пробачити Еріен. Вона не так винна, як здається…

Нолофінвіон чомусь згадав, як Руссандол відправив брата на порубіжжя… «Я навідаю тебе, коли зможу пробачити…» Але ж тут — зовсім інше… Це не те, що пробачити провинному брату… Пробачити Турондо його відхід з Неврасту… Пробачити Куруфінве нерозумні виходки… Фіндекано не міг забути того чорного провалля, в якому жив опісля від’їзду Еріен.

— Ви не зняли заручного персня, — стиха сказала Ласселанте, коли мовчанка затяглася, — о, про гордість Вогненооких ходять легенди, але — милосердя, вельможний Фінгоне… Пощадіть Еріен — вона бажає викупити свою провину… Якби вам хтось надав можливість виправити власні похибки — ви б зраділи, неправда ж? Дайте ж таку можливість їй!

— Мила панно, — озвався Фіндекано врешті, - я дійсно хотів би викупити свою провину. Я маю на увазі Альквалонде. Там не було жінок і дітей, були лише лучники — Ольве Альквалондський, опісля того, як відмовив князю Феанору в кораблях для переправи, виставив біля них охорону. Слушно виставив, як виявилося потім. Нолдор, котрі пішли на штурм, осипали стрілами… Ми надбігли пізніше, і спрацював інстинкт: захищай своїх. Я розкаююсь в зробленому, але що я можу виправити? Дати загиблим від моїх стріл нові hrоа? Над цим владен лише Суддя Намо. Дати можливість їхнім fеа отямитись від перенесеної qualme? Над цим теж владен один лише Суддя… Нічого не можна виправити навіть найщирішим каяттям.

— А як же Оновлена Арда? — спитала Ласселанте розгублено, — хіба ви не для того ведете війну, щоб знищити Морока, а з ним — причину власних бід?

— Ви — розумна і добра, — лагідно мовив Фіндекано, — передайте своїй gwatel, що я не тримаю на неї зла. Але — не склалося… Я згадуватиму її лише добром — мій осінній дар у вінку з пізніх зоряниць. Я вдячний і їй — за тінь еstel, і вам — за щирість. Ідіть, панно… Вийдіть першою, я не хочу, щоб нас побачив якийсь Нінуінон і оповів про наші рекомі заручини всьому Егларесту.

— О, я могла б покохати лише Нолдо, — сказала Ласселанте стиха, — напевне…

— З прокляттям не жартують, панно…

— Я трохи зрозуміла вас, і не боюсь прокляття. Я передам Еріен ваші слова і добрі побажання.

Дівчина нечутно вислизнула з альтанки. Фіндекано вичекав з півгодини і теж пішов геть.

Він виїхав з Егларесту цього ж дня. Еріен попрощатись не прийшла. Серед тих, хто проводжав вельможного гостя, не було і Ласселанте.

Фіндекано не поспішав покидати Віньямар. Йому не вистачало палантиру, що став уже звичним способом спілкування, тому, поміж Ломіоном та Віньямаром весь час снували гінці. Прибула залога з тих Нолдор Ломіону, котрих привабила можливість жити біля моря. За воїнами тягнувся обоз з жонами та дітьми. На спорожнілих вулицях колишнього стольного граду Туракано знову задзвенів сміх.

Княжі охоронці потішалися над Алмареа — його наречена, красуня — Нолде, втомилася очікувати на нього в Ломіоні і теж примчала до Віньямару. Панна Еленіель, як більшість дів-вигнаниць, була войовничої натури, і, якщо не брала меча до рук, то лише з упевненості в своєму meldo, який мав її обороняти. Синьагіл, опісля поїздки до Егларесту, у вільний час блукав по берегу з флейтою в руках і мав такий очманілий вигляд, що позосталі одразу ж вичислили причину недуги і вгадували лише ім’я панночки, котра приворожила до себе цього ніжного юнака.

Підійшли два загони лучників Телері з війська Кірдана. Їхні cani — Ейтель та Кельвон — принесли листа від Кірдана, в якому той сповіщав, що незабаром надішле ще й третій загін.

Cano третього загону була вона…

Фіндекано спочатку відчув лише глухе роздратування. Він намагався не звертати уваги на ту вуглинку почуттів, що тліла під попелом болю. Розлучилося двоє закоханих, що ж — буває… Але так переслідувати…

Та Еріен не наближалася до нього. Однак, він все одно бачив її щодня: коли снідав і обідав зі своїми cano, коли робив обхід становиськ Віньямару, коли навчав лучників… Ант, котрий давно вивчив всі порухи серця свого названого батька, нетямився від люті — ница gwartie не дає спокою тому, кого трохи не вбила.

Нарешті Ант не витримав. Він зустрів cano Еріен на просторому майданчику для навчання воїнів, і виголосив промову, котра так і сочилася отрутою. Він назвав її зрадницею, злою і лиховісною пособницею Моргота, і запропонував забратися з Віньямару, доки не сталося лиха.

— Ти аж так ненавидиш мене, Анте Доронінгу? — спитала Еріен, ніби й не почувши злих слів.

— Ненавиджу, — аж прошипів Ант, — тому і говорю тобі — еgo[171]!

Новина облетіла Віньямар — cano Еріен викликала на двобій княжого зброєносця. Вони билися до першої крові за містом, на морському березі, а свідками тому були Алмареа та телерійський cano Ейтель. Ант бився на відчай душі, свідки говорили потім, що він бився з бажанням убити. Панна була стриманою — першою поранивши Анта, вона запропонувала покінчити справу миром. Але Доронінг лише засміявся і знову змахнув клинком…

З місця поєдинку їх привезли непритомними — обох. Фіндекано вирішив не заходити до шпиталю, пославши туди цілительок. Потім таки не витримав — зайшов.

Біля ложа Еріен було розгорнуто ширму. Вона ще спала. Ант, котрий вже отямився від чародійського сну, мовчки дивився в стелю.

— Що це ти накоїв, yonni? — спитав Фіндекано.

— Я все одно її уб’ю, — сказав Ант, — не зараз, так потім.

— Дитя моє, - мовив Фіндекано лагідно, — ти уже зовсім дорослий Еdel… Я хотів оголосити офіційно про твоє всиновлення, всиновлення з правами успадкування, yonni, на той випадок, якщо я загину бездітним. Це велика честь — стати спадкоємцем Другого Дому і