Луї Фердінанд Селін - Смерть у кредит

Простір! Ліс!.. Пасовища! Овес! Птахи! Там усе це є!.. І найголовніше, редиска!.. Глянь-но на мене!.. І з випромінюванням на повну потужність!.. Ти чуєш мене, на повну потужність! Справжніми хвилями!.. Ти сам побачиш, Фердінане! Усе! Абсолютно все!.. шаленство хвиль!..

Мамуся вже не трималася на ногах. Вона притулилася до паркана… І злегка похропувала… Я струснув її, аби вона теж зайшла в дім…

— Я зварю вам трохи кави!.. Гадаю, вона ще є!.. — сказала вона… Але ми даремно її шукали… Він усе видув, скотиняка!.. І зжер усі рештки… У шафі більше нічого не було… Ні крихти! Так там же був майже цілий камамбер!.. А нам тепер подихати з голоду?.. Він прикінчив навіть залишки квасолі!.. Прокляття! Тут уже і я розлютився!..

Ми кричали йому, аби він забирався геть… «Я йду на телеграф! — відповів він здалеку… — Я йду на телеграф!..»

І вискочив уже на дорогу… Він тільки прикидався божевільним.

* * *

Цілий день ми дрихли… Наступного дня ми мали забиратися з хати!.. Він справді її продав! Та ще й частину меблів… Аби ми швидше виміталися, покупець дав нам невеличкий аванс… Якби ви бачили, як він трусився, щоб, перш ніж піти, ми не знищили цієї буди!..

Ще до полудня, поки ми їли, він тинявся попри огорожу… Впускати його ми не хотіли. Ми його вже кілька разів виганяли під різними приводами… Хіба ми не маємо права закінчити столування… Хай йому біс! Цей навіжений ніяк не міг встояти на одному місці! На нього було страшно дивитися… Від хвилювання він бгав у руках свого капелюха… І навіть жував його краї… Він щораз брався ходити, схрестивши руки за спиною… Згорблений, насуплений. Він кидався туди-сюди, як звір у клітці! Хоча і був на широкій дорозі!.. Ба більше, кожні п'ять хвилин він кричав нам крізь двері: «Не пошкодьте вбиральню! Я оглядав горщик! Він був ціленький. Обережніше з моїм умивальником! Новий коштує двісті франків!..»

Нараз він не витримав!.. І знову поперся в сад. Зробив три кроки доріжкою… Ми рішуче вийшли і випхали його… Він ще не мав на це права! Таке нечуване нахабство просто обурило Куртіаля!..

«Дім переходить у вашу власність лише о шостій вечора! Чекайте до сутінок! Це чітко обумовлено в нашому договорі… До сутінок». Він мав від чого втратити голову!..

Покупець взявся спостерігати здалеку. Він нарікав дедалі гучніше. Нам навіть довелося зачинити вікно, аби спокійно обговорити наші справи… Куди ми вирушимо? В той бік? Чи в той? Скільки у нас залишалося грошей? У Куртіаля? Та в мене?

Де Перейр зі своїм сільськогосподарським планом та радіотелуричною технікою коштував би нам шалених грошей! Він запевняв, що це не надто дорого… Нарешті починалася справжня справа… Ми мали повірити йому на слово… Він уже нагледів місце для випробувань… Одну галявину в департаменті Сена і Уаза. Найширші можливості… Якщо вірити його словам… Ферму нам віддавали практично задурно… Зрештою, це було вже обговорено з агентством… Цей шахрай обвів нас довкола пальця! Він владнав усі свої справи!.. Він уже телеграфував… І показав нам оголошення в газеті «Еко дю Терруар». Він не приховував свого задоволення, коли побачив наші пики… Товстуха і я не надто зраділи… «Велика ділянка, витягнута на південь. Заняття овочівництвом бажане, але не обов'язкове… Будівля в бездоганному стані…» тощо.

— Сміливіше! Хай йому чорт! А чого ви хотіли від мене? Шале в Булонському лісі?.. В Баґатель?.. То треба було мене попередити!.. Я знайшов це оголошення! На сторінці про «продаж власности»… — він уже насолоджувався перспективами… Ніби читаючи між рядків… Тепер або ніколи!..

Покупець нашого будинку, поки ми снідали, продовжував галасувати й корчитися біля ґратчатого паркана… На нього було шкода дивитися, очі в нього вилізли з орбіт… І звисали на щоки… Від сильного лементу рот більше не стулявся… Звідти тепер вискакували бульбашки… До шостої покупець можливо й не протримається!.. Жадання було занадто сильним! «Згляньтеся! Змилуйтеся!»— благав він нас…

Куртіаль мав швидше доїсти сир, аби ще заскочити на телеграф і підтвердити свій «вибір». Покупця таки впустили. Нещасний від вдячности почав лизати сходинки!..

Ми вдвох з пані де Перейр заходилися збирати речі… Різний дріб'язок, каструлі, матраци… Все, що не було продано!.. Ми мали прихопити з собою!.. На довершення всього я мав ще потемки пертися до Арок Монпасьє… І роздивитися там, на місці, чи справді нічого не можна врятувати?.. Можливо, мені вдасться виловити нашу копіювальну машину? Вона була нашою гордістю! Абсолютно нова чудова машина, така необхідна нам зараз… А невелика плита «Мірмідор»? Яка працювала на оливі?.. І можливо, ще три або чотири підшивки старих брошур?.. Особливо космогонію, що була видрукувана на цупкому папері сорту «Альфа»! Куртіаль її дуже цінував… Можливо, ці гади не встигли ще все зруйнувати й підірвати?.. Може, там ще щось залишилося під уламками? А мініатюрний альтиметр?.. Подарунок з Південної Америки!.. Куртіаль не переживе, якщо його не вдасться знайти!.. Звісно! Я спробую!.. Вирішено!.. Але найсумнішим було те, що вона також збиралася йти!.. вона не настільки мені довіряла! хотіла переконатися у всьому сама!.. У цьому питанні вона не могла повністю покластися на мене!.. «Я піду з вами, Фердінане! Я піду з вами!..» Вона ще не бачила на власні очі того, що сталося!.. І в неї жевріли якісь надії!.. Певно, вона вважала, що з неї просто посміялися…

Куртіаль повернувся з пошти. Ми з пані де Перейр пішли в кімнату розбирати останні шафи… А йому, своєю чергою, довелося вести диспут з цим йолопом, який далі продовжував протестувати з приводу нібито порушених нами умов!.. Ледь не силоміць нам вдалося забрати всі наші манатки і прихопити ще кілька рушників… Опинившись у будинку, він геть знахабнів. Аби навчити його пристойної поведінки, ми вирішили знову випхати його за двері! Тоді він так учепився у ґрати, що погнулося пруття… І його затисло… Як щура в мишоловці!.. Ніколи я ще не бачив, щоб людина так страшенно корчилася!.. Це був жахливий покупець!.. Він був настільки навіженим, що навіть не помітив, як ми зі старою пішли… ми сіли на потяг-омнібус…

Коли ми прибули в Париж, уже споночіло… Ми поспішали… В Ґалереях Пале ми нікого не зустріли… Всі сусідні крамниці було вже замкнено… На місці нашої хати зяяла одна велика діра… Безодня з хисткими балками… Тільки тепер стара зрозуміла, що сталася справжня катастрофа!.. Від «Майстротрону» нічого не залишилося! Справді!.. Тільки огидна купа сміття… Схилившись над прірвою, ми ретельно оглядали уламки… Нам