Луї Фердінанд Селін - Феєрія для іншого разу, Луї Фердінанд Селін

не мариться!.. у мене з вухами негаразд, але не з очима!.. протираю як слід, відтиньковую… чудово бачу… жіноча голова, достоту!.. і жіноче тіло, вона не молода!.. лежить на дні… роблю «констатацію»!.. утоплениця… недавня! кілька годин!

— Гей, Оттаве, поглянь!.. поглянь-но!

Там не тільки пляшки!

— Гадаєш, вона мертва?

У нього сумніви…

Нехай посумнівається!.. У Лілі інша думка!..

— Будемо витягати?

— Ніколи не чіпайте небіжчика! так велить закон!

Я теж маю думку!

— Гадаєш, Фердінане, вона мертва?

— Що тут гадати! певен! посвідчую, що мертва!

Не люблю, коли моїм словам не вірять!.. особливо коли я «посвідчую»!.. тут я, можна сказати, невблаганний!

— Померла від бомбардування, думаєш? чи просто у сні?..

Дурниці!.. ляпають, що перше на думку спаде… гадки… «може, дивилася у вікно і впала горілиць!..» Лілі припускає, що від кулі!.. не виключається!.. кулеметом з літака!.. фантазують!.. крові немає, вода не забарвлена!.. що тоді?.. не відкидаю жодної гіпотези… не буду їм пояснювати!.. гай-гай!.. У Лілі ще одна гадка… що старій стало зле, коли приймала ванну! переляк!.. гаразд! добре!.. «маєш рацію, маєш рацію!»… не сперечаюся…

Наповнена ванна, то був наказ Цивільної оборони! «наповнити ванни і розкласти мішки з піском!»… це весь час казали і писали!.. так, але звідки пляшки?.. і потім, що, ця літня дама приймала холодну ванну?..

— Ти її знав?

— Кого?

— Утопленицю, оно?..

Запитую в Оттава…

— Трохи знав… бачив, як вона гуляла із собакою…

— Як її прізвище?

— Пані Жендр… у неї є служниця…

Ляпає себе по лобі…

— А може, газ?

Теж мені здогад!

— Газ уже два місяці як перекрили!..

Ах, справді!.. погоджуються… маю рацію!.. вона ж не лежить у воді два місяці!..

— А служниця? де служниця?

Норбер знає служницю! здається, знає! здається!.. треба запитати… але він знову за столом, Норбер… з нами більше не розмовляє… чекає перед своїм кувертом… уже не в профіль, а зі спини!.. зараз ти в мене обернешся! у вічі нам подивишся!

— Норбере! Норбере! агов!

Кричу до нього…

— Я чекаю візиту! замовкніть!

Яка зневага!.. ну, зараз!.. маю намір…

— Піди стусони його, Оттаве! піди!

Нехай краще Оттав!.. але їх хитає, і Лілі, і Оттава!.. напилися, їй-богу!.. напилися!.. а я не пив… п'ю тільки воду! але води немає!.. у мене все пересохло без води!.. я не нарікаю!.. але язик!.. це не язик, а тертушка!..

— Ти не знайшов води, Оттаве?..

Безглуздя!.. ванна є! двісті літрів води!.. міркую… міркую…

— Ходи сюди! ходи!

Ще одне «ходи сюди»!..

— Куди? навіщо? навіщо? знову?

— Служниця, диви, служниця!..

Знайшов служницю! за дверима!.. Оттав знайшов служницю!.. за дверима!.. на кухні знайшов!.. на кухні!.. тримаюся за стінку!..

— Ходи глянь, Фердінане!..

Дибаю!.. йду подивитися!.. останні двері!.. ой Боже! скільки мотлоху! завали! усе гамузом!.. у чотирьох стінах! руїни! усе перекинуто!.. стеля осипалася!.. от тобі й кухня!.. усе на купі посередині… точно, як під брамою у будинку!.. посуд, віники, миски, шафки!.. етажерки впереміш! страшенний гармидер!.. на кахляній підлозі! цій кухні дісталося добряче! гай-гай!.. абсолютно, як нашому шостому поверху!.. є речі звідси, а є і згори!.. впізнаю наші власні речі!.. і під низом тіло!.. так! тіло! голова виглядає! бачу голову!.. ноги по той бік!.. лице розпухле, налите… величезні губи… дівчина… схоже, померла від задушення… задихнулася під купою мотлоху?.. не знаю… не скажу… не слід поспішати… бачу руки, руки почервонілі, стиснуті… смерть настала чотири… п'ять годин тому… можливо…

— Що скажеш, Фердінане?

— Нічого не скажу, Оттаве!

Коли перекидалася шафа, впали дві виварки для білизни!.. бачу… повно білизни!.. і дорогої!.. ця пані Жендр мала гарну білизну!.. біс його бери!.. он які рушники!.. ґав не ловлю, бо мені холодно, цуплю один!.. не розмірковую!.. кому від того гірше… я ж у лахмітті!.. дрижу… змоклий, закривавлений, ошелешений… забиття, перелом ребер, точно!.. і лихоманка теж, без сумніву… я вам уточнюю, як бачите, уточнюю!.. слід віддати мені належне по справедливості, до речі зауважу, урахувати, скільки дірок я затикав у найбридкіших закутках… з гордощів і самолюбства, і здуру теж, з чистісінького дуру… доказ: погляньте лиш на мене!..

«О! о! ви скрикнете, він знову розводиться надміру, от зануда!.. забирає у нас час!»…

Даєте хиби! це геть не так!.. я в розпалі оповіді!.. хапаю рушник у ногах бонни, під купою!.. величезний волохатий рушник!.. проштрикую ножем! посередині! тррр! маю дірку!.. просовую голову! маю тогу!.. у певні миті все просто, за катастроф історії лишається єдина корисна шмата, це рушник! але щоб великий! це важливо… щоб кров усотував, тіло зігрівав, людину рятував!.. згадайте, Норманс пішов собі з халатом, узятим у Клео, я вам розповідав! на голові! я послугувався ним інакше! овва!.. ви б мене побачили!.. хоч не так холодно… але спрага! нема чим зарадити!.. жахливій спразі!

Оттав з Лілі напилися… пияки! а я з водою жертва ситуації!.. не пити ж воду, де утоплена… чи піти попити… до ванної?.. а кран на кухні?.. запитую в Оттава…

— Піди попий! спробуй!

Майже не тече… все-таки висмоктую дві… три краплини!.. смокчу, висьорбую!.. нарешті вода!.. щасливий будинок, хоч його й похитало! посмикало! але не так, як наш!.. трохи базікаю!.. розумію!.. не заперечую, згоден!.. однак вікнам дісталося! он бачите: служниця!.. і хазяйка навзнаки! осколками?.. вибуховою хвилею? обох змело?.. є тисяча припущень!.. мене там не було!.. так чи інакше, прощавайте, обидві!.. служниця під купою причандалля, хазяйка на дні ванни… доля! доля!.. мені не зайве промити очі… хоч трохи відбрьохатися… усе бачу в каламуті… в заволоці… знову!.. і жар по всьому тілу… раптово!.. мабуть, пітнію… реакція… аби якось обмитися…

— Лілі, допоможи!

Нехай задере мені тогу спереду… у тоги забагато складок!.. зашпортуюся в ній!.. трясця!.. ні!.. зомліваю…

— Не ворушись, Лілі! бо мені паморочиться!

Думаю про цей будинок… якому справді пощастило!.. і де є хоч кілька крапель води!.. біс його бери! а де Норбер?..