Топ популярних книг за місяць!
Knigoed.Club » Сучасна проза » Мотря 📚 - Українською
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку "Мотря" автора Богдан Сильвестрович Лепкий. Жанр книги: Сучасна проза / Пригодницькі книги.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 138 139 140 ... 147
Перейти на сторінку:
спитайте її, якщо, не зважаючи на своє хибке здоров'я і на заборону лікарську, вона згодиться їхати з вами, я перечити не буду. Її бажання дорожче для мене від мого хотіння. Провести вас у Мотрині кімнати?

— Спасибі. Я їду.

— Як ваша воля. Не спиняю нікого.

Гетьман провів Любов Федорівну до передньої, заждав, поки вона не вдягнула шубу, і розпрощався, начебто між ними нічого злого і зроду не бувало.

Заколисався форес на передніх конях, служки скочили на лавочку за будою саней, коні рушили з місця, і за хвилину Любов Федорівна зникла в довгій алеї перед очима старшин, що крізь шибки вікон пильно стежили за нею.

— Ну, та й баба ж тобі!

— Чортова теща.

— Чорт сім пар постолів сходив, заки їх докупи позводив.

Гетьман до старшин вернув:

— Простіть, що загаявся так довго. Прикру розмову довелось мати.

— З вашою свахою, — повернувся Ломиковський до Апостола, — дійсно, розмовляти не дуже-то приємно. Не знаю, як колись Василь Леонтійович з нею любі розмови провадив.

— Того-то ви не кажіть, — перечив Апостол, — то колись така вам панночка була, як писанка, хоч на серце клади.

— А нині, хоч до боку прикладай замість гірчиці. Певно, спалить.

— Honores mutant mores [60], — відповів Апостол, — а до того не кожне старе вино солодке.

— От таким вином упиться!

— А Василь Леонтійович, як упився за молодих літ, так до старості витверезитися не може.

— На його б раз добре гукнути; так очуняв би. По добру ним нічого не вдієш. Татари до Чінгісхана привикли.

Гетьман не слухав тієї розмови. Його збентежила несподівана гостина. Ось тобі і гостя! Хоч клич Петранівського, щоб стріляв до неї. Ти її слово, а вона тобі два, ти її колючкою, а вона тобі ножем поміж ребра. Ось таку з полком у найгірший вогонь послати. Мабуть, і Петра налякала б.

Гетьман зрозумів, що діло в велике заходить. Любов Федорівна порушила небо і землю… Як воно скінчиться?… Але до старшин пора.

— Панове-товариші, — почав, — взивали мене, щоб я камінь двигнув. А отеє бачили, які каменюки підкочує мені доля під ноги. Ані перейти, ні перескочити через них.

— Розбити, — радив Кожухівський, — щоб і сліду не осталось. Доволі того лиха. Оці інтриги, як стоголова гидра, одну відрубаєш, то друга наросте.

— Не друга, а десять на місце одної.

Апостол, хоч і сват, себто тесть Кочубеєвого сина, не раз не щадив Любові Федорівни, а за те жалував Ті слабохарактерного мужа.

Котрийсь із старшин сказав, що він тую бабу прямо у вежу замкнув би, бо через неї ніколи спокою не буде.

Гетьман зачув ту раду.

— Я навіть достатню причину маю, — казав. — Міг 6rf покликати Любов Федорівну на суд. Але не зроблю того.

— А що ж тоді ваша милість гадають робити?

— Те, що вважатиму потрібним для нашої справи. Усім нам треба тепер забувати про себе, а тямити про загальну справу. Жертвою одиниць росте гуртове діло.

ДЕРЖАВНА КОНЕЧНІСТЬ

Старшини засиділися поза північ і від'їхали гуртом. Орлик також. Біля гетьмана остався Войнаровський. Гетьман не спішився спати. Знав, що не всне.

— Гарне Різдво, правда, Андрію? — говорив з жалем до свого небожа. — А заповідалося так гарно.

Войнаровський заспокоював дядька. Любов Федорівна відома по всій Україні, як жінка загониста і язиката. Її слів не можна поважно брати.

— Мала потіха, Андрію. Тут не в словах, а в ділі сила. Вона може попсувати діло. Подумай, вже й до воєводи побігла, а що нині знає воєвода, це за кілька днів знатиме й цар. А мені не хочеться, щоб він знав. Скажуть у Москві:

тепер рішається війна, а старому гетьманові захочується весілля.

— Невже ж, дядьку, можна оглядатися на все, що люди скажуть? Чоловік кроку не ступив би.

— Мені поки що оглядатися треба, щоб про мене там, — він показав рукою на північ, — якнайкраще гадали. Поки що, бо за деякий час, може, я на нікого не буду оглядатися.

Гетьман хотів з кимсь поділитися своїми гадками. Надто пригнітили його. До того надавався лиш один Войнаровський. Він хоч молодий, але поважний, може, навіть надто поважний на свій вік. Не виявить нікому, що почує, це син його коханої сестри. Гетьман його любить. Дивиться на нього, як на свого наслідника, якщо задуми його не вдадуться і сина йому Господь Бог не дасть.

— Ти, Андрію, мабуть, навіть не уявляєш собі тієї халепи, в яку я попав. Недаром карлик говорив мені літом:

«Уважай, Мазепа, щоб не вийшла халепа!» Ось і здійсниться його осторога. З одного боку булава, а з другого — серце. Може, й воно дивно з моїх уст щось такого почути, але так воно є. Вдержиш булаву, зробиш серцю кривду, заспокоїш серце, так скривдиш булаву. І не лиш її, але все, що з нею і для неї міг ти зробити. Любов Федорівна добре це розуміє, і тому вона так сміливо починає собі.

Войнаровський не розумів цього вислову, але не перебивав свому дядькові. Слухав уважно і не без почуття гордості, що гетьман робить його повірником своїх гадок.

— Не розумію, — зважився перервати сповідь гетьмана, — чому ваша милість таку велику вагу прикладають до Кочубея і до його дружини?

— Бо Кочубей, як колишній генеральний писар, як мій давній товариш, а тепер генеральний суддя, знає дещо, чого знати не повинен. Краще було б, коли б не знав. Зрозумів?

— Догадуюся, але ваша милість можуть усунути Кочубея. Чимало в нас людей спосібніших від нього і певніших.

— А Мотря? Подумай, — Мотря! Все ж це її батько, не хочу робити прикрості Мотрі.

— Про це я не гадав.

— А я на всі боки роздумав. Тут, як у годиннику, колісця за себе заходять. Пусти одно, всі обертаються. Так і труднощі мої і турботи. Одна другу тручає.

Гетьман присунув фотель до коминка і вдивлявся в полумінь, ніби в неї шукав розв'язки своїх питань. Сухі колоди дотлівали тихо. Полумінь не бухала, а боролася з димом. Іноді тільки відкололася якась щіпка, спалахнула і спалювалася скоро. Огонь сам себе їсть…

— Коли б я був не гетьманом, — почав по хвилі Мазепа, — а полковником яким або так собі багатою людиною, що після життєвих трудів спокійно доживає віку, діло було би куди легше. Тямлю не один подібний випадок… Посмарували й поїхали… Мені воно не йде. Мені, бачиш, треба оглядатися і на своїх людей, і на Москву. Щоб свої не казали, що я зневажаю закони святої віри і підкотую повагу інституції родини,

1 ... 138 139 140 ... 147
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Мотря», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Мотря"