Микола Олександрович Бакума - Золотий маг. Книга 1. Зерно

нашого короля. Відповідно, принц Езер — це його онук. Ось і творить все, що хоче, без остраху бути покараним, — пояснив Цифріт.

— Тепер зрозуміло, кого я викупав у калюжі. Нічого, наступного разу, може, хоч трохи буде боятися отримати по морді. Давай я допоможу тобі дістатися, куди тобі треба, і поїду вже назад у Школу.

— Спасибі, тут вже недалеко. А як я можу знайти тебе? — запитав Цифріт.

— Я буваю в місті тільки по вихідним. Зазвичай відвідую своїх друзів. Майстра Окертуза і його гномів. Це остання майстерня на вулиці ковалів. А так я весь час у Школі, — відповів Нік.

— Ось ми й прийшли, — Цифріт зупинився біля дверей, над якими великими літерами красувався напис «Королівська Академія Казначеїв» і герб гільдії казначеїв: листок пергаменту з пером, а над ним колос, замок і кольчуга. — Ще раз спасибі, Ніку. Ти мене врятував.

— Не кажи дурниць. Ти, головне, одужуй та більше не потрапляй в такі ситуації, — відповів він і попрощався з новим знайомим.

Три насичених дня навчання стерли в голові події вихідного. Навчатися ставало все важче. Якщо для всіх новачків навчання було приємними і легкими, то додаткові заняття, які почав відвідувати Нік, відбирали у нього всі сили. Як завжди, викладачі вирішили, що їх заняття найважливіші, і спуску не давали ні з одного виду магії. Він підозрював, що їх прагнення сильно стимулював наказами директор Хеган.

Йшла лекція з магії Землі. Неприємний голос Магістра Бата не давав заснути, хоча Нік чесно намагався це зробити. Тихий стукіт у двері змусив з цікавості відрити одне око. До зали увійшов Хранитель Багукхан і щось почав шепотіти на вухо викладачу. Нік вирішив не обтяжувати себе довгим триманням відкритим одного ока, влаштувався зручніше та з задоволенням почав дрімати. І знову в голову почав пробиватися противний голос Бата, але вже звернений особисто до нього. Не почувши слів, він подумав, що викладач помітив його небажання слухати і робить зауваження, але потім до нього все-таки дійшло, що від нього хотіли.

— Ніку, збирайтеся і вирушайте з Багукханом, — повторив Бат, не приховуючи свого роздратування неуважністю учня.

— Так. Добре, Магістре. Вже йду, — здивований Нік швидко зібрав речі і поспішив за Хранителем з класу.

— Багукхане, в чому справа? Ти навіщо мене з заняття забрав? Я, звичайно, радий втекти від Бата, але він же потім змусить відпрацьовувати.

— Ти думаєш, мені хочеться в мої роки бігати по Школі? Терміново викликає тебе директор Хеган. Що ти вже накоїв? Там такий ґвалт. Приїхали з королівського палацу. Лайка стоїть на весь коридор. Признавайся, яким боком тебе це стосується?

— Я зрозумів, у чому справа. Гаразд, розберемося. У мене до тебе прохання. Ти йди неспішно до кабінету Хегана, а я збігаю до себе в кімнату і тебе наздожену. Відчуваю, дещо мені треба там взяти, — сказав Нік і, не чекаючи відповіді мага, побіг до себе в кімнату.

— Стій. Куди ти побіг? Нам терміново до директора, — почав кричати у слід Хранитель, але марно. Він від відчаю махнув рукою та повільно пішов по коридору.

Нік наздогнав Хранителя задовго до того, як той дістався до кабінету. Багукхан старанно виконував прохання учня і йшов дуже повільно.

— Давай розповідай, поки не дійшли, у що ти вже вляпався? — суворо наказав маг й зупинився.

— Та нічого особливого. У вихідний, ввечері, йшов від Окертуза. В кінці вулиці, перед ринковою площею, почув крики. Троє били якогось хлопчину. Я попросив припинити. Полізли на мене. Довелося трохи заспокоїти. Потім втрутився патруль і загребли у відділок. Почали допитувати. Прибіг якийсь Міте, наваляв офіцерам, змусив всіх відпустити, забрав із собою нападників і поїхав. Хлопчина, який постраждав, сказав, що одним із нападників був Езер, синок дочки короля та ще й учень нашої Школи. До речі, щось я його не бачив з тих пір в Школі. Я думав, що справу зам’яли і забули. Ну, як бачиш, не забули, — стисло розповів про те, що трапилося, Нік.

— Тепер зрозуміло, через що такий ґвалт підняли. Гаразд, думаю, Хеган розбереться і тебе покарати не дасть. Пішли швидше. Там, напевно, вже йому всю голову продовбали через нас.

Повернувши в коридор, який вів до кабінету директора, вони зіткнулися з професором Атавхаї. Нік хотів привітатися, але Хранитель не дав цього йому зробити, потягнувши за рукав далі.

— А професор що тут робить? — запитав учень.

— Ну як же, дізнався, що шум великий і тебе викликають, от і прибігла велика червона нянька, — посміхнувся Багукхан.

Перед дверима стояли в караулі два офіцери. Вони хоча й були здоровими хлопцями, та ще й при зброї, але з жахом поглядали на демона, що топтався біля входу в коридор. Помітивши ці погляди, Хранитель махнув рукою Атавхаї, щоб той йшов, але демон продовжував маячити та лякати лицарів. Віддихавшись перед дверима, вони увійшли.

У кабінеті директора нічого не змінилося з тих пір, коли Нік був тут в день свого приїзду в Школу. Хеган сидів за столом, весь червоний і спітнілий. Поруч з вікном стояла невисока жінка дуже пишно та красиво одягнена. Відразу за дверима збоку стояв ще один офіцер, очевидно, особистий охоронець. Жінка повернулася і Нік побачив, що вона була вже не молода, хоча й донині зберегла свою красу. Єдине, що її псувало зараз, це розчервоніле обличчя. Перед ним була дочка короля Нілаон, він не встиг як слід її розглянути, як події почали блискавично розвиватися, чого він зовсім не очікував.

— Це цей негідник напав на мого сина? — майже викрикнула вона і зробила крок назустріч.

Хранитель ступив