Микола Олександрович Бакума - Золотий маг. Книга 1. Зерно

або ходити групами, але в цей раз я затримався в книжковій крамниці. Думав, що не зустріну їх. Не пощастило.

— Кумедна розвага у хлопчат. Ну, може, хоч тепер їх покарають. Ти як себе почуваєш?

— Дякую. Вже краще. А цих навряд покарають. Це вже багато разів було. Правда, раніше їх боялися навіть у відділок вести. Сьогодні якийсь занадто сміливий командир патруля попався.

Він не встиг розповісти, ким же були ці нападники, як до них вийшов офіцер Ластерк і забрав їх на допит. У кімнаті за столом сидів ще один офіцер, який збирався вести допит, а в кутку — цивільний писар, що записував свідчення. У повітрі висіла напруга. Офіцери були сильно злі після допиту нападників, було видно, що офіцеру за столом не дуже хотілося розбиратися з цією справою, але Ластерк наполягав. Першим почали опитувати Цифріта як потерпілого. Він розповів все, що сталося, не упускаючи нічого, навіть погрози і образи, які звучали на його адресу від нападників. До кінця оповідання офіцери вже заспокоїлися. Вони розуміли, що сталося з потерпілим. Поставивши кілька уточнюючих запитань, вони перейшли до допиту Ніка.

— Назвіть себе, — звернувся до нього офіцер за столом.

— Нік Еліша Гаммел Крігер, — спокійно відповів він.

— Чим ви займаєтеся або на кого працюєте?

— Я учень Школи Магів.

— Щось ви зовсім не схожі на учня. Таких старих учнів я ніколи не бачив. Та й одягнені ви зовсім не як учень, — не повірив офіцер.

— Не найоригінальніше зауваження, — пожартував Нік, потім дістав з кишені знак учня Школи та простягнув офіцерові.

— Добре. Розкажіть, чому ви втрутилися в бійку?

— А що я, по-вашому, повинен був робити? — здивувався запитанню маг. — Два здорових кабани тримають цього доходягу. Вибач, Цифріте. А третій його б’є та знущається над ним. Мені здається, що кожен на моєму місці вчинив би так само.

— Це, звичайно, правильно. Але чому ви не спробували зупинити бійку, а самі застосували силу?

— Я намагався, але замість того, щоб зупинитися, один з них напав на мене. Довелося захищатися вже мені.

— Молодший офіцер Лафаард стверджує, що ви обізвали їх виродками. Це їх дуже образило.

— Пробачте, але такими вони є, на мою думку. Те, що вони робили з Цифрітом, як на мене, принижує їх, як офіцерів, набагато більше, — прямо відповів учень. Офіцер за столом ствердно кивнув, а командер Ластерк від образи заскрипів зубами. Ще на місці бійки було помітно, що його обурила така поведінка молодших офіцерів.

— У свідченнях вказано, що ви застосували магію. Для чого ви це зробили? — продовжив допит офіцер.

— У мене не було іншого вибору. Другий «кабан», залишивши Цифріта, витягнув меч і кинувся на мене. Довелося трохи його заспокоїти. Я намагався застосовувати максимально обережно, щоб не нашкодити їм сильно. Але це їх зовсім не заспокоїло. За командою головного, вони спробували знову напасти на мене, але вже вдвох. Довелося трохи остудити їхні гарячі голови водою. І тут дуже вчасно нагодився командер Ластерк, бо я вже думав тікати разом з Цифрітом, щоб не застосовувати заклинання, які могли сильно покалічити або вбити нападників.

Офіцери кивали головами на знак згоди та підтримки дій Ніка. Той, що сидів за столом, не встиг поставити наступне питання, як до кімнати увірвався середнього віку чоловік і почав кричати на офіцерів.

— Що ви тут влаштували? Негайно відпустити Езера та інших! Мені довелося терміново бігти сюди вирішувати питання. Завтра ж всі будете покарані!

— Пробачте, пане Міте. Але Езер і його друзі побили до напівсмерті цього молодого хлопця, — не надто впевнено, але спробував заперечити командер.

— А! Це ви тут всю цю кашу заварили, командере Ластерку. Вам мало попереднього покарання? Ви знову за своє? — ще більше розізлився чиновник. — Негайно відпустити всіх, а все, що тут понаписували, знищити.

Командер хотів ще щось заперечити, але пан Міте не звернув на це ніякої уваги. Розвернувшись, він швидким кроком залишив кімнату.

— До чого довели країну? Соромно, — кинув спересердя Ластерк і злий пішов виконувати розпорядження начальства.

— А ти чого чекаєш? — гримнув на писаря офіцер, що проводив допит. Йому треба було на комусь зігнати злість. — Давай сюди всі папери і вали звідси.

Офіцер розірвав навпіл папери і сердито кинув їх у відро для сміття.

— А я казав, що не треба було розбиратися у всьому цьому. Ні. Ластерк вперся, як баран, — сам себе лаяв офіцер. Побачивши, що на лаві і досі сидять Нік та Цифріт, кинув їм: — А ви чого тут сидите? Йдіть. Справу закрито, — та вибіг з кабінету.

Нік зібрався було йти, але для чогось забрав порвані аркуші з відра. Допоміг піднятися Цифріту, і вони пішли на вихід.

— Слухай, Цифріте, а що це за «велике цабе» тут слиною бризкало і команди роздавало? — запитав Нік, коли вони вийшли з дільниці.

— Це пан Міте. Перший канцлер. Особистий помічник сина нашого короля Тана. Боюся, офіцерам завтра дістанеться за це розслідування, — сумно відповів хлопець.

— Так а через що йому треба було втручатися?

— Так ти не зрозумів, хто був головним у всьому цьому інциденті? — здивувався учень.

— Ні. Начебто сказали, що Езер. Це учень моєї магічної Школи.

— На додаток до всього цей Езер ще й молодший син Ніолан — дочки