Микола Олександрович Бакума - Золотий маг. Книга 1. Зерно

від подиву очима й розкритим від болю ротом пролетів метрів п’ять та дуже неприємно гепнувся на спину. Перед Ніком залишався тільки третій нападник, той, що бив і ображав худого хлопчину. Він тільки тепер помітив, що на ньому був одяг учня Школи Магів та й обличчя здалося трохи знайомим. Поки забарився, розглядаючи третього, краєм ока помітив, як двоє здорованів, оговтавшись від несподіваних ударів, почали підніматися і з звірячим оскалом рухатися на нього. Перед ним стояли три розлючених «звіра», готових його розірвати. Зрозумівши, що новий повітряний удар зупинить тільки одного з трьох, а інші доберуться до нього, Нік згадав нове заклинання магії Води, яке він почав тільки пару днів тому вивчати з Квітою. Добре, що під рукою виявилася величезна калюжа, в якій розгублено сидів потерпілий хлопець. Від хвилювання та слабо себе контролюючи, Нік влив у заклинання переміщення води занадто багато енергії. Вся вода з калюжі піднялася стіною і з величезною силою вдарила в трьох нападників. Удар був настільки сильний, що всіх трьох відкинуло на землю на кілька метрів назад. Задихнувшись від витрачених зусиль, Нік стояв, жадібно втягуючи повітря та судорожно думаючи, яке магічне заклинання він міг би ще застосувати, щоб зупинити нападників, які вже піднімалися з землі з зовсім не дружніми намірами. Застосовувати магію Вогню йому не хотілося. Навіть небезпека отримати по морді не змусить його завдати непоправної шкоди людям. Трохи розгубившись від безсилля, він почав навіть думати про втечу разом з побитим хлопцем, що все ще сидів посередині дороги, але вже не в калюжі.

— Негайно зупиніться, — грізний крик відірвав Ніка від думок про ганебну втечу і повернув у реальність.

Між ним та нападниками стали декілька військових. Серед них він помітив кілька офіцерів. Всі важко дихали, очевидно, їм довелося бігти, щоб вчасно зупинити бійку. Це був патруль. Хтось із перехожих викликав їх, щоб зупинити заворушення. Підтягнулися ще кілька солдатів та оточили всіх, хто брав участь у потасовці. Нік розслабився та підійшов до врятованого хлопця, що сидів на землі. Лице його було пристойно розбите. Він сидів в шоці і не міг поворухнутися. Кров текла з носа та розбитих губ. Нік закинув йому голову, дістав хустку й затиснув ніс, намагаючись зупинити кров. За його спиною було жарко. Нападників, очевидно, зовсім не злякала і не остудила поява патруля. Вони не тільки не звертали уваги на офіцера, який намагався їх заспокоїти, але й пробували прорватися до Ніка і хлопця, щоб закінчити розправу. Злі вони були сильно, вочевидь, раніше ніхто не міг або не смів відповісти їм, і це просто бісило їх. А особливо їх ватажка, того, що особисто бив хлопця.

— Офіцере, ви розумієте, хто перед вами? Швидко забирайтеся звідси і дайте нам самим розібратися! — пролунав за спиною злий та нахабний крик ватажка нападників. — Ви будете покарані за те, що втрутилися.

— Я, командер Рас Ластерк, іменем короля затримую вас всіх, — пролунав у відповідь грізний рик офіцера. Було видно, що його сильно зачепило таке хамське поводження нападників. — Солдати, заарештувати всіх учасників бійки та негайно доставити у відділок!

— Ви, двоє, — звернувся він до здорованів. — Ви молодші офіцери. Майбутні випускники Військової Академії. Як ви могли так заплямувати мундир офіцера? Негайно віддайте зброю та прямуйте у відділок, в Академії будете покарані додатково.

Нік обернувся подивитися на реакцію нападників. Крик офіцера вплинув на них. Вони заспокоїлися, поникли та без суперечок протягнули мечі солдатам, їх ватажок ще деякий час намагався сперечатися з офіцером, але, зрозумівши, що це безглуздо, змирився, хоча його і розпирало від гніву.

— Ви, двоє, — звернувся офіцер до Ніка та хлопця на землі. — Піднімайтеся і негайно йдіть за нами у відділок.

— Добрий день, офіцере. Зачекайте пару хвилин. У хлопця сильно тече кров, — відповів спокійно Нік. — Треба пару хвилин, щоб вона зупинилася, інакше він стече кров’ю по дорозі.

— Так, звичайно, — вже спокійно додав офіцер. — Кліноне, допоможіть постраждалому.

Один з молодших офіцерів кинувся на допомогу. Це було дуже вчасно. Хлопець поки був все ще в шоці, а у Ніка вже затерпла рука підтримувати йому голову. Офіцер, не замислюючись, скинув з себе мундир, склав його та підклав під голову хлопчині. Певно, Клінон був кимось на кшталт медика, він дістав з кишені невелику пляшку та підніс до носа хлопця. Вдихнувши запах, той трохи ожив. Погляд став більш усвідомлений, він навіть зміг попросити води. Офіцер дістав флягу, змочивши водою хустку, він протер обличчя хлопцеві, після чого дав напитися. Той почав приходити до тями. Минуло ще пару хвилин і вони змогли поставити його на ноги та повести у відділок слідом за нападниками, що йшли попереду, оточені солдатами.

Йти виявилося недалеко. Найбільший відділок у столиці був якраз в кінці ринку, тому навіть неспішним кроком через десять хвилин вони вже були там. Учня і потерпілого юнака залишили у великій кімнаті очікувати під наглядом солдата, а трьох нападників відвели в одну з кімнат. Періодично звідти чувся крик, але, на подив, кричали не офіцери, що вели допит, а ватажок нападників, і слів він не вибирав. Половину почутого були образи та погрози. Нік сидів на лавці і підтримував все ще слабкого потерпілого. Добре, що кров вдалося зупинити, але обличчя почало пухнути і синіти від побоїв.

— Шпасибі, — промовив хлопець. Губи розпухли і слова виходили кострубаті.

— Будь ласка, — відповів Нік. — Тебе як звати і за що вони тебе так прикрасили?

— Мене звуть Цифріт Тілу Третій, — насилу вимовив парубок. — Краще просто Цифріт. — А вас як звуть?

— Мене Нік.

— Спасибі ще раз, Ніку, — Цифріт вже призвичаївся більш-менш ясно вимовляти слова з розбитими губами. — Я учень останнього року навчання Королівської Академії Казначеїв. У цієї трійці така розвага вже давно. Вони ловлять учнів Академії і б’ють, а нещодавно заборонили взагалі з’являтися в тому районі. Ми намагаємося обходити стороною