Роберт Хайнлайн - Чужинець на чужій землі

я зневажала його і неправильно ґрокнула те, що вважала його слабкістю. Якщо це слабкість — то у мене вона теж є, але у дівочому стилі. Якщо це — слабкість... Але я ґрокаю, що ні.

— Добре. Ми вранці знайдемо фотографа.

Вона похитала головою.

— Я просто вибачуся перед Дюком, коли наступного разу поїдемо додому. Насправді я б не хотіла відправляти таке фото Дюку. Він ніколи не отримає мене, а я не хочу, щоб він це навіть уявляв.

— Джилл, ти б не хотіла Дюка?

Вона почула відлуння «водного брата» у голові.

— Гм... Правду кажучи, я ніколи про це не думала. Не те щоб це потребує зусиль, але, гадаю, я була б «вірною» тобі. Проте я ґрокаю, що ти говориш правильно; я б не відмовила Дюку і теж насолоджувалася б. Що ти про це думаєш, любий?

— Я ґрокаю чесноту, — серйозно сказав Майк.

— Гм... Мій доблесний марсіанине, були часи, коли людські самички цінували хоча б натяк на ревнощі, — та не думаю, що є хоча б найменша можливість того, що ти коли-небудь ґрокнеш «ревнощі». Любий, що б ти ґрокав, якби один з цих простаків, тих чоловіків з аудиторії, не водний брат, — почав до мене чіплятись?

Майк лише посміхнувся:

— Я ґрокаю, що він би зник.

— Гм... Я теж ґрокаю, що він міг би зникнути. Але, Майку, любий, послухай мене уважно. Ти обіцяв мені, що нічого такого не робитимеш — хіба що за крайньої необхідності. Тож не квапся. Якщо ти почуєш, що я кричу, і, досягнувши мого розуму, зрозумієш, що я у справжній халепі, — це інша справа. Проте я могла впоратися з тими вовками, ще коли ти був на Марсі. У дев'яти випадках з десяти, якщо дівчину гвалтують, це хоча б частково її провина. Той десятий раз... Що ж, нехай. Відправ його у бездонну прірву своїм найкращим прийомом. Але не раніше, ніж ти побачиш у цьому справжню необхідність.

— Добре, я запам'ятаю. Хотів би я, щоб ти відправила ту відверту фотографію Дюку.

— Що, любий? Я відправлю, якщо ти цього хочеш. Але якщо я коли-небудь захочу звабити Дюка, — а я можу, і зараз ти підкинув цю думку в мою маленьку здогадливу голівоньку, — я радше схоплю його за плечі, гляну йому у вічі й скажу: «Дюку, як щодо цього? Я хочу». Мені не хочеться робити це, відправляючи йому непристойне фото поштою, як ті безсоромні жінки, що відправляли їх тобі. Але, якщо ти хочеш цього від мене, — добре. Гм... Мені не потрібно робити його надто відвертим, — ймовірно, я зможу зробити професійне фото танцівниці і розказати Дюку, чим займаюся, та запитати, чи є в нього місце для цього фото в його книзі. Він може й не сприйняти це як зваблення.

Майк гмикнув.

— Я не закінчив. Якщо ти хочеш відправити Дюку непристойне фото, зроби це. Якщо не хочеш — не роби. Проте я сподівався побачити непристойну фотографію. Джилл, що таке «непристойна» фотографія?

Майка загнала в глухий кут сама ця ідея. Джилл говорила про ставлення, якого він ніколи не розумів, але навчився сприймати як точну протилежність ставлення до задоволення, сексуального задоволення, як він його розумів ще від початку... Плюс третя, та, давня проблема з «мистецькою» Колекцією Дюка — це точно було не мистецтво. Проте слабкі, тьмяні марсіанські речі, які відповідали збудженій людській сексуальності, не давали йому основи для ґрокання ні нарцисизму чи вуайеризму, ні скромності чи відвертості.

Він додав:

— «Непристойний» означає неправильність, — зазвичай маленьку неправильність. Але я ґрокнув, що ти мала на увазі навіть не маленьку неправильність, а чесноту.

— Думаю, що непристойне зображення може бути і тим, і тим — залежно від того, для кого воно призначене. Тепер я вища від тих — і будь-яких інших — упереджень. Але... Майку, я маю тобі це показати; я не можу розповісти. Та спочатку зачини ті віконниці, — зачиниш?

Венеціанські віконниці самі собою зачинилися.

— Добре, — сказала вона. — Тепер ця поза буде лише трохи непристойною, — будь-яка танцівниця використала б її для професійного фото... А у цій — трохи більше відвертості, і лише мало хто з дівчат нею би скористались. Проте ось ця — безпомилково непристойна... А ось ця — дуже непристойна... А ця — до такої міри непристойна, що я б позувала так, тільки якщо моє обличчя було б прикрите рушником — і якщо тільки ти б цього захотів.

— Але якби твоє обличчя було прикрите, чому б мені цього хотіти?

— Запитай у Дюка. Це все, що я можу сказати.

Він все ще здавався спантеличеним.

— Я не ґрокаю неправильності чи чесноти. Я ґрокаю...

Він використав марсіанське слово, що позначало цілковиту відсутність усіх емоцій. Але йому було цікаво, чому він так заплутався, і вони продовжували обговорювати це марсіанською — наскільки це було можливо завдяки її надзвичайно витонченому розпізнаванню емоцій та цінностей — і англійською теж, тому що марсіанська, якою б багатою вона не була, просто не могла впоратися з деякими ідеями.

Того вечора Майк сів за столик з гарним кутом огляду; Джилл навчила його, як підкупити метрдотеля, щоб той дав йому таке місце. Він мав намір розгадати цю таємницю; Джилл не мала нічого проти. Вона з погордою проходжувалася у першому художньому номері, посміхаючись кожному — і коротко підморгуючи Майку, коли розверталася до нього і вони зустрічалися поглядами. Коли Джилл побачила Майка у залі, то відчула те приємне тепло, яким насолоджувалася кожного вечора, — але таке сильне, що вона підозрювала, що коли світло вимкнеться, то вона світитиметься в темряві.

Коли вистава зупинилася, а дівчата вишикувалися в живу картинку, Майк був на відстані не більше від десяти футів від неї. Це був лише перший тиждень, коли її поставили попереду. Режисер помітив її на четвертий день вистав і сказав: «Не знаю, що в тобі такого, крихітко. У нас є дівчата, які благають про будь-яку роботу, маючи форми вдвічі кращі, ніж твої, — проте коли на тебе падає світло, у тобі з'являється щось таке, що притягує клієнтів. Добре, я переставляю тебе туди, де вони зможуть роздивитися тебе краще. Стандартне підвищення... Хоча я все ще не розумію, завдяки чому».

Вона стала у позу і подумки говорила з Майком:

(— Відчуваєш щось?)

(— Я ґрокаю, але не повно.)