Юрій Миколайович Щербак - Час тирана. Прозріння 2084 року (2014)

підбитій горностаєм мантії з багряної парчі. Мантія була накинута на голе тіло, татуйована поверхня якого нагадувала за щільністю, відвертістю й дотепністю малюнків та написів — стіну в привокзальній сральні на станції Жмеринка. Широке рихле обличчя прикрашала непевна усмішка, яка ховала в собі самовдоволеність жорстокого звіра й приниженість великомученика і придурка, неодноразово колективно ґвалтованого в тюрмі парашника.

— Що треба, підараси? — витріщився на слухачів Сірий Князь, усміхаючись недобре, наче грався ножиком.

— Хочемо, ваша Сіросте, почути вашу історію здобуття влади, — шанобливо схиливши голову, відповів Учитель. — Бо є такі серед нас, які не вірять у можливість вашого монаршого злету після чотирьох ходок у зону. Кажуть, що так не буває…

— Буває все, бо все буває, пойняв, підар? — визвірився Сірий Князь. — Книжок треба менше читати.

Він понюхав свої долоні, схожі на плавці акули.

— Мій вчитель Семен Могілевський учив, що всі люди поділяються на лохів, тобто підарів, які вірять усьому, написаному в книжках — законам різним і конституціям — і бояться їх порушувати, — і на гієн, яким закони не писані. На східняку в південно-східному краю сірі бригади обрали мене паханом найбільшого базару «Барабулька». Ми взяли під свій контроль цей ринок, який став нашою маленькою державою, де панували наші закони. Потім ми почали працювати на олігархів: наші загони рейдерів захоплювали магазини, ресторани, заводи, фірми, ринки… Ми захопили місто, потім цілий регіон. Ми вбивали тих, хто чинів нам опір, підривали вибухівкою конкурентів, закатували в асфальт тих чистоплюїв-законників, які не хотіли нам коритися.

Прийшов час, коли вже не олігархи командували нами, а ми — олігархами. З наперсточників, кишенькових злодюжок і кидал сформували ми штурмові загони під керівництвом досвідчених мокрушників. У нас з’явилися великі гроші, бо під нашим контролем перебувала торгівля, наркотики, малий і великий бізнес, експорт дівчат до зарубіжних борделів, продаж органів для трансплантації.

Моїм головним відкриттям, завдяки якому я увійшов до світової історії, є декриміналізація, легалізація сірих бригад, виведення їх з підпілля на поверхню публічного життя. На відміну від гнилих демократій Заходу, де наш бізнес вважається злочинним і перебуває в тіні, ми оголосили злочинною всяку законну діяльність — всі ці кримінальні кодекси та так звані правоохоронні органи.

На звільнених з-під влади права територіях ми встановили свої закони. Я сформулював основний закон гієн: не соромтеся нічого, не бійтеся нікого. Не соромтеся свого минулого, бо справжнє життя — в зоні. Не бійтеся законів минулого, бо за вами — майбутнє без будь-яких законів. Штурмові загони ми перетворили на поліцію, назвавши ці формування «Гієною». Це теж був мій винахід. Замість армії, яку ми розпустили, бо я їй не довіряв, ми озброїли до зубів головорізів і вбивць, яких годували м’ясом із кров’ю.

О, як грізно вони виглядали!

Чорні шоломи з жовтими фосфоричними очима й закривавленими пащеками, сірий камуфляж із чорними плямами, схожий на шерсть гієн, спеціальні потужні сирени, від реготу яких застигає кров у жилах, лазерні палиці й помпові рушниці, що залишають у тілі наскрізні дірки… Всі, хто бачив «гієн» та чув їхній регіт, розбігалися врозтіч… Я мріяв дати «Гієні» ядерну зброю, хоча б тактичну, але ці виродки — західні демократи — не дозволили мені цього зробити…

Ми створили своє правосуддя, основним законом якого стали ПОНЯТІЯ. Ми запустили «гієн» у суди й прокуратуру, заповнили вірними шістками державні органи управління, створили групу партійних «гієн» у парламенті.

Всюди мої «гієни», пов’язані законом ОМЕРТИ, діючи погрозами вбивств і підкупом, нищили опір і владу лохів, змітаючи зі свого шляху чесних підарасів і законослухняних мудаків. Ми могли підкупити будь-кого, бо немає такої сили, яка встоїть перед грішми. Кого не можна було підкупити, ми вбивали або заганяли в тюрми, якими командували досвідчені рецидивісти. Наша влада почала розростатися стрімко й незупинно, наче гівно у вигрібній ямі, до якого кинули дріжджі.

Він задумався на хвилину й мерзлякувато запахнув на собі мантію.

— Ми зрозуміли, що ми — непереможні. Країна була підкорена нами, і я переїхав до столиці.

Він засміявся щасливо, викликаючи в пам'яті якісь радісні видіння, й кілька слухачів відчули блювотний рефлекс і почали ковтати в’язку слину. Багатьом почувся в залі сморід параші, змішаний із запахом казенної хлорки.

— Непереможні, — повторив Сірий Князь. — Народ виявився бидлом, лохи — підарами. В нас з’явилися свої теоретики, академіки, юристи. Кілька паханів у законі стали членами Вищого суду й переробили Кримінальний кодекс на Конституцію. Називалося це — КаКа. Кримінальна Конституція. Мене проголосили Всесірішим Монархом, начепили на шию золотий ланцюг, поклали на голову золоту корону (він навіть доторкнувся до чорного волосся, але не знайшов там нічого). Ми створили першу в світі державу кримінальних бригад. Не червоних чи чорних, а сірих. Це унікальна, не бачена досі держава. Мене приймали в усьому світі президенти і королі, натовпи цілували руку… (Сірий Князь, наче не вірячи, покрутив перед очима долоню). Ми підкупали членів європейських парламентів, журналістів і лідерів партій — бо тепер у нас в руках була ціла держава і ми робили з нею все, що хотіли: забирали в лохів бізнес, переписували бюджет, друкували гроші, збільшували податки… Розкоші мого палацу дивувалися Шпеєр, Хусейн, Чаушеску, Кара-хан і цей придурок Мгуанбо, який полюбляв жерти людські печінки.

— А про золотий унітаз — це правда? — спитав, шепелявлячи злякано, слухач-японець — бо народ цей, як відомо, полюбляє комфортні, з теплою водою та ароматичними парами, комп’ютерно керовані унітази.

— Це брехня! — гнівно гукнув Сірий Князь. — Не золотий, а платиновий. Бо так порадили санепідемлікарі… А що, накажете все життя на параші сидіти?

Заспокоївшись, він продовжив:

— Нарешті ми побудували державу єдиної вертикалі, про яку я мріяв ще в таборі. Вертикаль — як шампур, на який настромлені ласі шматки держави. Ми створили навіть власну церкву смертохристів, яка проголосила мене святим в’язнем совісті й прокляла всіх, хто був зі мною незгодний.