Данило Лукич Мордовцев - Заклятий козак

- Якщо Нестеренко рішиться на штурм, до полудня ми всі є на лоні Авраама.

- Хто б того сподівався! Як наша корона могла допустити, щоби хлопство так злостиво вибивалося з належного нам послушенства!

Шляхтичі у бойових бляхах слухали пильно і тривожно. Бо, врешті, як їм встояти серед моря ворогів, коли головні війська Речі Посполитої були розбиті на полях України. І власне не було великого розуму гинути у цій кам’яній домовині безслідно і безславно.

Нагла пальба кинула старшин до своїх відділів. Козаки рушили цілою силою і перші відділи досягали веж мурів. Марко зі своєю сотнею підійшов до самої кованої хвіртки.

- Висадити в повітря! - дав наказ, і вже два вправлені у підривах козаки підкопували браму.

В той час парламентар Нестеренка вкинув списом останній визов залозі:

- Піддатися негайно, інакше знесемо і знищимо pro Gloria et triumpho! [8]

До кімнати Гродзіцького увігналися офіцери:

- Вашмосці, оборона безвиглядна! Краще піддатися!

- На ласку і неласку ворога!

- На рицарських умовах!

- Жадати вільного виходу при зброї!

- З бубнами і хоругвами!

- Жадати вільного пропуску до ойчизни!

Гродзіцький здвигнув плечем:

- Мосці панове. Жадати можемо, але Нестеренко не дотримає умови. Ми самі ламали усякі умови миру. Обіцювали вольності, а коли козацтво піддавалося, просто вирізували.

Він почав писати листа до Нестеренка.

- Я написав усі ці вимоги, але чи можливий успіх? Забагато ненависті, забагато каторги. За кожний ваш батіг прийдеться нам тепер заплатити мосці панове.

Гродзіцький читав листа:

…а вийти дозволите нам з хоругвами розвиненими, з бубнами, з запаленими льонтами, при повній зброї…

Нестеренко сказав:

- Хай виходить без умов, або наступаю.

Марко розсміявся у хмільній юності і наказав трубити до наступу.

Але заки дійшло до останніх ровів твердині, залога зі скрипом спустила зводний міст.

Нестеренко, Горностай, Шумейко і Марко стояли перед фортецею і гляділи на вихід залоги.

Попереду йшов Гродзіцький в лискучому шоломі з білим м’яким пером. За ним ішов хорунжий з шовковою великою хоругвою. А далі виходили гуртом збройні шляхтичі і карні ряди німецьких найманців з мушкетами на раменах і з льонтами в руці.

Нестеренко скочив з коня і привітав Гродзіцького. Шумейко наказав зложити хоругов, прапорці і усі військові клей-ноти, і зброю.

Старшин поділили на гурти. Гродзіцький був вільний і міг від’їхати куди забажав з пропускним листом і під козацькою охороною. Конєцпольського вивели у байрак і розстріляли за поповнені злочини. Інших згуртували на полі і залишили під важкою охороною. Їх мали віддати татарам у полон.

Впорядкованими відділами входило козацьке військо у твердиню. Під наглядом сотенних отаманів почали розорювати вали і частоколи. Опівночі горіли вже будинки фортеці.

З табору приглядався пожежі сотник Горностай. Козаки готувалися до дальшого походу, ділили й вантажили здобич і зброю, тягли важкі фортечні гармати. Горностай покликав до себе Марка.

- Сідай, побалакаємо, - сказав, уступаючи йому місце при вогнищі.

Марко сів. Перед ними горіли будинки фортеці. Вогняні язики щораз сильніше огортали дерев’яні споруди, тріщали перегорілі в’язання дахів і з гуркотом валилися останки стін. Камінь і землю розорали козаки, решту докінчував вогонь.

- Марку, - промовив Горностай, - ти пам’ятаєш дядька Опанаса?

Марко зірвався.

- Опанаса? - спитав схвильованим голосом.

- Я, - поволі мовив Горностай, - Юрко. Оцей малий Юрко, що був разом з вами у корчмі. Умираючи, дідуньо Опанас зрадив мені свою тайну. Я пізнав тебе відразу…

Він поклав рам’я на плече Марка.

- Так, Юрку, - похилив голову Марко, - це я. Сиділи довго обоє друзів у дивній таємничій розмові.

- Ніхто не довідається від мене твоєї тайни, - казав, прощаючись Горностай, - передам її тільки моєму синкові, хай залишиться у нашому роді.

Над ранок Гродзіцький вийшов із шатра. Перед собою побачив зруйнований форпост Речі Посполитої, з руїн тягли ядучі дими. Чад пожару залив довкілля, день вставав потьмарений і мрячний.

- Кінець! - промовив Нестеренко. - Ніхто його не відбудує, ні сліду не залишиться по кодацькій твердині.

- Тут мої роки, - в’яло, не то до себе сказав Гродзіцький, - минулося. Шкода славної історії і стільки боїв. Останнього теж…

- Бій як бій, - промовив Шумейко, - хто б там тратив слова на річ таку звичайну!

Їхні слова загубилися у гомоні бойових верблюдів. Двигнулися сотні в дорогу, яка лягла перед ними.

РОЗДІЛ IV

В наступних роках чергувалися війни з перемир’ями і бої з переговорами. Марко вріс у війну і не уявляв собі, щоб він міг робити в часі миру. Цієї весни Хмельницький добився неабиякого успіху. Після довгих дипломатичних переговорів, на самі Зелені Свята гетьман мав запевнення московського царя, що п’ять московських полків стане невдовзі на границях Литви, щоб тримати в непевності Януша Радивила, литовського вождя і союзника Польщі.

- Правда цар не піде війною проти Литви, але і такеbellum defensivum [9] нам вистачає, - говорили в канцелярії гетьмана. Виговський засміявся до полковника Головацького:

- Воєнна фортуна нам сприяє. На півночі в’яжемо Радзівіла московськими військами, з полудня наступатиме на короля Ракочій. Нам залишається Фірлей і Лянцкоронський.

- Ракочій! - задумано мовив Головацький. - Чи певний цей угорський союзник? Воєнна ліга гартується в боях і тут ще зрада можлива. Маємо вже досвід з татарами.

Цього дня вийшов наказ гетьмана: усе військо рушає негайно під Константинів на стрічу польським полкам.

Тепер тягли полки за полками посивілим від пилюги шляхом. Ішла козацька піхота і комонні, день і ніч скрипіли вози, ладовані харчами і стріливом, тягли важкі гармати і бойові припаси.

Охочекомонний сотник Марко дивувався, що гетьман стільки часу витратив на різні посольства, на бенкети і писанину листів.

- Розбили ляхів у минулому році, розіб’ємо і тепер, - поклепуючи коня по шиї, мовив легковажно, - тепер ми куди сильніші, як під Пиляною.

Стояли побіч шляху з полковником Кричевським і дивилися на сотні, що марширували з мушкетами на плечах. Коли затихла полкова музика, Кричевський відповів:

- Це, пане брате, правда і неправда. Ми сильніші, але й і ворог потужніший. Король затягнув нові регіменти німців, у Радивила є цілі полки бранденбургців, саксонців і прусів. Він уже не покладається на своє посполите рушення і на свою шляхту. А німці, досвідчені вояки, кондотьєри й ветерани великої війни. Радивил має теж визначних полководців, що воювали в цісарських краях: генералів