Жоржі Амаду - Габрієла

сієсти, перед тим. як заснути, Насіб думав: тепер вона лише для ліжка; він відчував до неї те ж саме, що й до інших, — до Мари, Ракели, рудої Наталі, це було почуття без хвилювання, без колишньої ніжності. Так було краще. Вона ходила в будинок Дори, танцювала й співала — готувались, вони там до свят у місяць святої Марії. Насіб знав про це, стенав плечима, але відвідати свято збирався. Габрієла була його куховаркою, з якою він спав, коли хотілося. І якою куховаркою! Кращої годі й шукати! Та і в ліжку вона гарна, навіть більше ніж гарна — вогонь, а не жінка.

В будинку Дори Габрієла сміялася, розважалась, співала і танцювала. Вона понесе прапор під час свята. А в ніч святого Жоана буде стрибати через багаття. Габрієла раділа: жити добре. Відлічувало одинадцяту годину вечора, і вона приходила додому, чекала сеньйора Насіба. Можливо, цієї ночі він прийде до неї, полоскоче вусами потилицю, покладе свою важку ногу на її стегно, вона пригорнеться до його м'яких, мов подушка, грудей. Габрієла піднімала кота до обличчя, він тихесенько муркотів. Вона слухала оповіді дони Армінди про духів і немовлят. Грілась ранками проти сонця, ласувала гуявою, червоними плодами пітанги. Годинами розмовляла із своїм товаришем Туїскою, який учився тепер на столяра. Босою бігала пляжем, знімаючи бризки на воді. Після обіду танцювала з молоддю на майдані. Дивилась на місяць, чекаючи Насіба. Жити добре!

Лишилося чотири дні до неділі, на яку було призначено вибори. І ось, близько третьої години дня, шведський вантажний корабель небачених у тих краях розмірів загув у морі. Негреня Туїска помчало головними вулицями, добровільно поширюючи цю новину. Населення Ільєуса висипало на набережну.

Навіть приїзд єпископа не викликав у свій час такої сенсації. З тріскотнявою злітали ракети. В порту увімкнули сирени два пароплави компанії «Баїйяна», баржі й катери теж вітали шведський пароплав. Рибальські човни і легенькі суденця вийшли з бухти у відкрите море, щоб зустріти і супроводжувати його.

Шведський пароплав з цілою гірляндою іноземних прапорів, що полоскались поміж щоглами, повільно перетинав бухту. Мешканці бігли вулицями, які вели до порту. На причалах вирував натовп. Оркестр гуртка імені 13 травня грав військові марші. Жоакім бухав у барабан. Крамниці позачинялися. Було відпущено з уроків учнів приватних коледжів, початкової школи і гімназії Еноха. Хлопці, зібравшись у порту, радісно плескали в долоні, кокетували дівчата з монастирської школи. Автомашини, вантажні і легкові, автобуси пронизливо сигналили. Глорія стояла поміж Жозуе і Рібейріньйо і, голосно сміючись, кидала виклик світським дамам. Тоніко Бастос велично тримав під руку дону Олгу. Жеруза, в глибокому траурі, привіталася до Мундіньйо. Ніло, не випускаючи свистка з рота, командував Теренсіо, Траїрою, юнаком Батістою. Падре Базіліо прийшов у порт зі своїми прийомними дітьми. Одноногий власник «Бате-Фундо» із заздрістю поглядав на Плініо Арасу й Насіба. Старі діви хрестилися, моторні сестри Дос Рейс усміхались. В їхньому черговому презепіо неодмінно буде фотокартка зі шведського судна. Зібрались усі: і світські дами, і дівчата на виданні, і повії, і Марія Машадан, командорша околиць та кабаре. Доктор, відкашлюючись, готувався до промови, підбираючи заковиристі слова. Як би його втнути про Офенізію у промові, присвяченій шведському пароплаву? Негреня Туїска залізло на щоглу вітрильника. Пастушки Дори прийшли із прапором; його, пританцьовуючи, несла Габрієла. Полковники, власники плантацій какао, діставали револьвери і стріляли вгору. Увесь Ільєус зібрався у порту.

За оригінальним задумом Жоана Фулженсіо, відбулася символічна церемонія: експортери Мундіньйо Фалкан і Стевенсон та фазендейро Амансіо Леал і Рібейріньйо принесли мішок какао на край причалу, до якого швартувався корабель. Перший мішок какао, який буде відправлено за кордон безпосередньо з Ільєуса. На захоплену промову Доктора відповів віце-консул Швеції, довготелесий агент корабельної компанії.

Увечері, коли матроси зійшли на берег, пожвавлення в місті зросло. Ільєусці частували моряків у барах, капітана і офіцерів повели в кабаре, причому капітана радісні городяни мало не понесли на руках. Він був звичним до міцних напоїв, пив горілку в портах семи морів, тому з «Батаклану» на пароплав ільєусцям таки поталанило віднести його на руках.

Наступного дня після сніданку матросів знову відпустили на берег, і ті розбрелися по місту. «Як їм сподобалась ільєуська горілка!» — з гордістю говорили грапіуни. Моряки продавали закордонні сигарети, тканини, позолочені дрібнички. Гроші вони витрачали на кашасу і на повій, а потім лежали п'яними на вулицях!

Це трапилось після сієсти, напередодні години вечірнього аперитиву — в ці порожні години від третьої до пів на п'яту. Насіб завжди користувався перервою, щоб підрахувати касу, заховати гроші і підсумувати виторг. Це трапилось, коли Габрієла пішла додому, закінчивши роботу. Шведський матрос, білочубий гігант двометрового зросту, увійшов у бар, важко видихнув алкоголь в обличчя Насібу і показав пальцем на пляшку «Кано де Ільєус». Він благально дивився на араба і щось бурмотів своєю неймовірною мовою. Насіб уже виконав свій громадянський обов'язок, частуючи напередодні моряків кашасою. Він на мигах пояснив, що за кашасу треба платити. Білочубий швед вивернув порожні кишені, де давненько вже, мабуть, не було грошей. А втім, він знайшов там чудову брошку з позолоченою русалкою. Він виклав на прилавок матір північних морів, стокгольмську Єманжу. Насіб очима стежив за Габрієлою, яка в цю мить завертала за церкву. Потім перевів погляд на русалку, на її риб'ячий хвіст. Стегна Габрієли були схожими на русалчині. У всьому світі немає такої іншої жінки, такої палкої, такої ніжної, такої пристрасної. Жодна жінка не вміє так зітхати і так завмирати найсолодшої миті. Чим більше він спав з нею, тим більше бажав саме її. Вона була зіткана з пісень, танців, сонця, місяця, вона була створена з гвоздики й кориці. Тепер він нічого їй не дарував, навіть дешевих дрібничок. Насіб узяв пляшку кашаси, налив гранчасту склянку. Матрос підняв склянку, поглянув на Насіба, випив кашасу одним духом і плюнув. Насіб, усміхнувшись, поклав у кишеню позолочену русалку. Габрієла буде задоволена, вона розсміється, зітхне і скаже: «Ну для чого це, красунчику?»

На цьому й завершується історія Насіба й Габрієли. З вуглинки, що тліла в попелі, відроджується полум'я кохання.

ПОСТСКРИПТУМ

Невдовзі після описаних подій полковника Жезуїньйо Мендонсу було віддано до суду і звинувачено у вбивстві на грунті ревнощів своєї дружини Сіньязіньї Гуедес Мендонси і хірурга-дантиста Осмундо Піментела. Двадцять вісім годин тривало судове засідання, набираючи в певні періоди різкого характеру. Відбувався бурхливий обмін репліками; адвокат Маурісіо Каїрес цитував біблію, нагадував про непристойні чорні панчохи, говорив про мораль та її занепад.