Кен Фоллетт - Ніколи, Кен Фоллетт

Але якщо ви посилатиметеся на мої слова, я все заперечуватиму.

— Справедливо.

— Ні, ми не знали, що вони готують атаку. А навіть коли б і знали, то нізащо не схвалили б цього.

— Дякую.

— Моя черга. Ви мали дані, що Верховний керівник Кан збирається вдарити по Ченджу?

— Ні. В нас та сама ситуація. Ніхто не попереджав, щоб ми не спробували запобігти цьому.

— Що на думці у Верховного керівника?

— Про це я й хотів поговорити. Усе серйозніше, ніж ви гадаєте.

— Господи, — прохопився Ніл. — Це складно навіть уявити.

— Повірте.

— Кажіть.

— Найбільша проблема — слабкість північнокорейського режиму.

— Слабкість?

— Так. Слухайте уважно. Половина армії перебуває під контролем повстанців. Другу частково знищили в Сінорі. Верховний керівник розкидав по всій країні мобільні ракетні установки...

— Де?

— Мости й тунелі.

— Бляха.

— Якби не це, залишки північнокорейської армії можна було б добити двома-трьома ракетними ударами з півдня.

— Отже, Кан у гівні по самі вуха.

— І це може штовхнути його на крайнощі.

— Що він зробить?

— Щось страшне.

— Ми можемо його зупинити?

— Зробіть усе, щоб президентка Но не відповідала.

— Але Верховний керівник може її спровокувати.

— Так і буде, Ніле, навіть не сумнівайтеся. Йому необхідно помсти-тися за Сінорі. Президентка Ґрін повинна докласти всіх зусиль, щоб зупинити ескалацію та не дати Но вдарити у відповідь.

— Усе залежить від того, наскільки потужною буде помста Кана. Тримати його в шорах можете тільки ви, китайці.

— Ми намагаємося, Ніле. Повірте, ми робимо все, що тільки можемо.

Розділ тридцять четвертий

Я не можу покинути Білий дім, — оголосила Полін напередодні Дня подяки Піппі та Джеррі, що стояли з валізами біля піаніно в Центральній залі. — Вибачте.

Давній друг Джеррі, одногрупник з юридичного факультету, тримав у Вірджинії ранчо з кіньми. Усі втрьох планували провести День подяки з ним, його дружиною та донькою — ровесницею Піппи. Школу закривали на два дні, тож вони могли виїхати в середу ввечері й повернутися в суботу. Ранчо простяглося приблизно за сотню кілометрів від Білого дому, неподалік Міддлбурґа, й дорога туди забирала близько години, більшу частину якої доводиться стояти в заторах. Піппа була страшенно збуджена: як і багато дівчат її віку, вона просто марила кіньми.

— Не страшно, — сказав Джеррі до Полін. — Ми вже звикли.

Він здавався не надто засмученим. Полін додала:

— Якщо в Кореї все більш-менш заспокоїться, можливо, підскочу на вечерю в суботу.

— Було б добре. Набереш, щоб я попередив господарів підготувати додаткове місце за столом.

— Звісно. — Вона обернулася до Піппи: — Не застудишся, їздячи верхи цілий день?

— Кінь гріє, — відповіла Піппа. — Це як підігрів сидіння в машині.

— Але все одно вдягайся тепліше.

У Піппи раптом змінився настрій, як це буває у підлітків, і вона занепокоїлася:

— Мамо, а точно нормально, що ти проведеш День подяки сама?

— Я сумуватиму за вами, люба, але не хочу псувати тобі свята. Знаю, як давно ти хотіла поїхати туди. А я буду надто зайнята порятунком світу, щоб перейматися через самотність.

— Коли вже нас усіх розбомблять, я хочу, щоб ми були разом.

Піппа говорила невимушено, та Полін чітко бачила хвилювання доньки, що ховалося під маскою безтурботності.

Полін теж глибоко в душі боялася більше ніколи не побачити Піппи, але відповіла так само напівжартома:

— Це дуже мило з твого боку, але, думаю, до неділі бомби вдасться стримати.

По валізи прийшов портьє Білого дому, і Джеррі звернувся до нього:

— Секретна служба вже, мабуть, чекає.

— Так, сер.

Поцілувавши чоловіка й доньку на прощання, Полін провела їх поглядом.

Репліка Піппи зачепила її за живе. Бо ж насправді Полін приховувала страх: а що, як у наступні кілька днів на Вашингтон справді полетять бомби? Тому й раділа, що Піппа їде з міста. Шкода тільки, що не надто далеко.

Удар по Сінорі шокував Полін. Ніхто не очікував від президентки Но такого радикального кроку без консультацій зі США. І це неабияк розсердило президентку: вони ж бо мали бути союзниками й діяти спільно. Проте Но не шкодувала про скоєне. Полін боялася, що їхня співдружність слабне. Вона втрачала контроль над Південною Кореєю так само як Чень — над Північною. Події розвивалися стрімко й непередбачувано.

Зайшла в Овальний кабінет, де на неї вже чекав попрощатися Чесс. У плащі та кросівках, він готувався вилітати на Шрі-Ланку, в Коломбо.

— Політ довгий? — поцікавилась Полін.

— Двадцять годин разом із зупинкою на дозаправлення.

Чесс вирушав на мирну конференцію. Китай посилав Ву Бая — міністра закордонних справ, що за рангом дорівнювало державному секретареві США. Полін спитала:

— Ви бачили звіт від пекінської резидентури ЦРУ?

— Авжеж. Наш китайський контакт розповів усе напрочуд щиро.

— Чан Кай.

— Так. Не думаю, що раніше ми отримували настільки чесні повідомлення від китайської влади.

— Можливо, це не від влади. Мені здається, це особиста ініціатива Чан Кая. Він занепокоєний тим, що може утнути Верховний керівник, а дехто в китайському уряді не сприймає загрозу серйозно.

— Я збираюся зробити Верховному керівникові заманливу пропозицію.

— Сподіваймося, він теж її так оцінить.

Вони обговорили це питання трохи раніше на засіданні міністрів. Треба було щось запропонувати Канові, тому вирішили переглянути морський кордон між Північною та Південною Кореєю, який не давав йому спокою. На думку Полін, це варто було зробити вже давно. Межа, проведена 1953 року, після поразки Півночі, поки Китай був ще слабкий, виявилася на користь Сеулу, якому відійшли найкращі рибні місця в Жовтому морі. Коригування стало б справедливим рішенням, що допоможе Верховному керівнику зберегти обличчя. Президентка Но, звісно ж, обуриться, але зрештою буде змушена прийняти новий поділ.

— Час іти. Уже чекає літак із сімома дипломатами та військовими, яким ще треба ввести мене в курс справи. — Чесс підвівся, взяв валізу. — А коли вони втомляться, мушу перечитати купу документації про поточну ситуацію.

— Вдалої подорожі.

Чесс пішов.

Полін перейшла в Кабінет, замовила салат і, користуючись часом, поки її ніхто не смикатиме, сіла за стіл опрацювати документи. Коли подзвонила попросити кави, глянула на годинник і зауважила: дев’ята. Промайнула думка, що Чесс уже летить.

Пригадала, як ще минулого місяця їй вдалося з допомогою