Аврора Лимонова - Академія Міста Химер, Аврора Лимонова

 — Вирішив, що можеш ставити умови? — проступило безумство в очах Лісани. — Такі як ти думають, що особливі. Але ви не кращі за нас! Ти холоднокровно вбив Тео!

 — Твій дружок приносив в жертву людей.

 — Тобі не зрозуміти, ти не народився бездомним сиротою. А ми обидва виросли на вулиці. Він просто хотів нам кращого майбутнього. Він робив це для мене, — її обличчя відбило гіркоту і скорботу. — Ми завжди були разом і були б далі, якби не ти! Він був всією моєю сім'єю. А ти забрав його у мене!

Жовна на обличчі чарівника ворухнулися, і на секунду в його очах промайнула біль.

 — А ти знала, що він робить. І навіть не намагалася його зупинити, — похмуро дивився на неї професор Семироз.

 — Близьких належить підтримувати, — випалила Лісана.

 — Близьких належить оберігати. Навіть якщо за це вони тебе зненавидять, — сухо сказав професор Семироз. Майя подивилась на батька. Але обличчя того вже стало непорушною маскою. Він невідривно дивився на чаклунку, як хижак, готовий до стрибка. — Здайся, Лісано. Ти вже програла.

 — Програти можуть і двоє, — зло усміхнулася жінка.

Дві монетки у її ніг спалахнули й звернулися у два списи. Велізар підняв руку їх відбити, але перший спис різко змінив напрямок і полетів до Майї.

Дівчина підняла руки, але вона ніяк не встигала ухилитися. Перед нею виник туман, що відразу затвердів і звернувся в залізний щит. Спис влетів в нього і розлетівся на друзки — заклинання прийшло від батька. Коли Майя обернулася, ледь не скрикнула — другий спис стирчав з живота ректора. Він не встиг сплести захист для себе. Зброя одразу розпливлася, залишивши рану з міазмою відкритою. Професор Семироз похитнувся. Майя скочила і підбігла до чарівника, який сповз по стіні.

 — Батько!

Кров з його рани стікала на підлогу, перемішуючись з чорними потоками прокляття.

— Тікай, — хрипко вимовив батько. — Тікай...

Почувши позаду кроки, Майя відчула, як її ногу щось обплутало й різко потягнуло. Вона побачила золотий ланцюг. Дівчина впала, і її потягло назад.

 — Я з тобою ще не закінчила, Семироз, — встала над нею Лісана.