Ден Сіммонс - Гіперіон, Ден Сіммонс

не чистим рукавом костюма арлекіна. — Вранці ти казала, що ще вчора ввечері відразу зрозуміла, що я з корабля. З чого ти це виснувала? З мого акценту? З костюма? Ми з Майком бачили й інших, одягнутих так само.

Сірі розсміялася і відкинула волосся назад.

— Радій просто, що це я тебе розкусила, Меріне, любове моя. Якби на моєму місці був мій дядько Ґрешам чи хтось із його друзів, проблем би ти не скараскався.

— Правда? Чому так? — я взяв ще одне смажене кілечко, а Сірі за нього заплатила. Тоді пішов за нею крізь натовп, що почав уже рідшати. Незважаючи на всю цю довколишню колотнечу і музику, я відчув, як на мене навалюється втома.

— Вони Сепаратисти, — відповіла дівчина. — На днях дядько Ґрешам виголосив промову перед Радою, спонукаючи усіх боротися, а не погоджуватися на те, аби нас проковтнула ваша Гегемонія. Заявив, що знищить ваш телепорт до того, як той знищить нас.

— Правда? — здивувався я. — А він не сказав, як збирається це зробити? Останнє, що я чув, — вам навіть з власної планети немає чим вибратися.

— Ні, і за останні п’ятдесят років ми нікуди й не літали, — відказала вона. — Проте це лише підкреслює всю нераціональність Сепаратистів.

Я кивнув. Шкіпер Сінґх та радник Тальмін нас інструктували про так званих Сепаратистів Мауї-Заповітної. «Звичайна коаліція колоніальних шовіністів і ретроградів, — так їх назвав Сінґх. — Це ще одна причина, чому ми просуваємося так повільно і розвиваємо торговельний потенціал до того, як завершуємо будівництво телепорту. Всемережжя не хоче передчасно відкривати двері цим гевалам. І такі угрупування, як Сепаратисти, — це ще одна причина заселяти команду та будівельників куди подалі від чортових селюків».

— Де твій екраноліт? — спитав я. Площа швидко пустішала. Більшість музикантів спакували свої інструменти на ніч. У траві та на бруківці, між сміттям та згаслими ліхтарями хропли різнобарвні костюмовані гурти.

Лишилося усього кілька острівців веселощів, якісь групки танцювали повільні танці під одиноку гітару, а хтось горлопанив собі п’яну пісню. Я одразу побачив Майка Ошо, кольорового блазня. Маски на ньому давно вже не було, а попід руки він тримав двох дівчат. Він намагався навчити захоплену, проте вже неадекватну аудиторію шанувальників «Гава нагіли». Хтось із компанійки спіткнувся, і всі попадали. Майк під загальний регіт підняв їх копняками, і вони почали знову, незграбно стрибаючи під його бас-профундо.

— Ось він, — показала Сірі на невелику шеренгу екранольотів, припаркованих біля головної контори. Я кивнув і помахав Майку, та він був занадто заклопотаний своїми двома дамами, аби мене помітити. Ми з Сірі перейшли площу і потрапили у тінь старої будівлі, коли почули крики.

— Матросе, озирнися, ти гегемонський сучий сину!

Я заціпенів, а тоді розвернувся, стиснувши кулаки, проте поруч нікого не було. Шість молодиків спустилися сходами з трибуни і півколом оточили Майка. Попереду стояв високий, стрункий і неймовірно вродливий юнак. На вигляд — двадцять п’ять чи двадцять шість, по шовковому багряному костюму, що підкреслював його фігуру, розсипалися біляві кучері. У правій руці він тримав метрового меча — ймовірно, із гартованої сталі.

Майк повільно повернувся. Навіть з відстані я бачив, як у нього тверезішають очі, коли до нього почало доходити, що відбувається. Жінки по боках від нього та молодики з його компанії загиготіли, ніби хтось сказав щось смішне.

Проте Майк не зітер з обличчя п’яної посмішки.

— Ви до мене звертаєтеся, пане? — поцікавився він.

— Я звертаюся до тебе, ти, сину гегемонської курви, — просичав лідер групи. Його привабливе обличчя перекосила глузлива гримаса.

— Це Бертол, — прошепотіла Сірі. — Мій кузен, молодший син Ґрешама. — Я кивнув і вийшов із тіні.

Сірі вхопила мене за руку.

— Ви вже двічі недобре згадали мою матір, пане, — промовив Майк, язик у нього заплітався. — Чи вона або я вас якимось чином образили? Якщо так, я дуже перепрошую. — Майк так низько вклонився, що дзвіночки на його ковпакові майже торкнулися землі. Народ з його компанійки зааплодував.

— Твоя присутність мене ображає, виблядку гегемонський. Від твоєї жирної туші тут смердить.

Майк комічно звів брови. Юнак у костюмі риби поруч із ним махнув рукою:

— Ой, ну перестань, Бертоле, він же просто…

— Заткнися, Феріку. Я із жирним засранцем говорю.

— Засранцем? — повторив Майк, брови у нього все ще були високо здійняті. — Оце я прилетів за двісті світлових років, аби мене називали засранцем? Навряд це вартувало. — Він елегантно розвернувся, відчіпляючи при цьому від себе панночок. Я хотів приєднатися до Майка, та Сірі міцно повисла на моїй руці й тихо молила цього не робити. Коли я звільнився, то бачив, що Майк усе ще посміхається, клеючи дурня. Проте ліва рука нишпорила у великій кишені сорочки.

— Дай йому свого меча, Крегу, — гаркнув Бертол. Один із юнців кинув Майку зброю ефесом вперед. Майк спостерігав, як вона підлетіла у повітря і з грюкотом приземлилася на бруківку.

— Ти, певно, жартуєш, — сказав Майк тихим і раптово тверезим голосом. — Ти дурний кізяк. Ти, правда, вирішив, що я тут із тобою в дуелі гратимусь, бо у тебе встає від захоплення цих селюків?

— Підніми меча, — рикнув Бертол, — бо, клянуся Богом, я тебе на місці порубаю, — і зі спотвореним люттю обличчям він кинувся вперед.

— Іди в сраку, — відповів Майк. У руці в нього була лазерна ручка.

— Ні! — закричав я і кинувся на світло. Такою ручкою будівельники робили позначки на балках з армованого сплаву.

А тоді усе відбулося дуже швидко. Бертол зробив іще один крок, а Майк майже незумисне блимнув по ньому зеленим променем. Колоніст звереснув і відстрибнув, а на грудях його шовкової сорочки димився чорний діагональний розріз. Я зволікав. Майк увімкнув на ручці найслабший режим. Двоє посіпак Бертола вийшли вперед, і Майк різонув світлом їм по ногах. Один упав на коліна й вилаявся, а інший відскочив, лементуючи й тримаючись за литку.

Почав збиратися натовп. Вони зареготали, коли Майк зняв свого блазневого ковпака і вклонився знову.

— Щира дяка від мене і моєї матусі, — кривлявся він.

Кузен Сірі оскаженів від гніву. Його губи та підборіддя вкривала піна. Я проштовхався крізь гурт і встав між Майком та високим колоністом.

— Слухайте, усе добре, — сказав я. — Ми вже йдемо. Нас уже немає.

— Що за чорт, Меріне, відвали, — обурився Майк.

— Усе добре, — повторив я і повернувся до нього. — Я тут із дівчиною, її звуть Сірі. У неї є…

Бертол зі своїм мечем рвонув повз мене. Лівою рукою я вхопив його за плече і відкинув назад. Він важко звалився у траву.

— От дідько! — буркнув Майк, відступив