Стів Маккартер - За небокрай, Стів Маккартер

- Ви не дуже з ними ладнаєте, як я подивлюся. - здивувалася такій поведінці чемпіона Маріен.

- Як можна ладнати з міфічними вигаданими людьми? Сабазадон — лише місто. Його мешканці нічим не відрізняються від решти представників людей. - завченими фразами відповідав чемпіон.

- А ти сам хоч одного живого сабазадонця бачив? - іронічно спитала дівчина, зазирнувши йому в очі.

Соманару задрав підборіддя і дивився прямо перед собою. Відповідати він не збирався.

- Так я й думала. - усміхнулася амаліонка.

- А ти бачила?

- Я – так. - впевнено і якось грайливо заявила Маріен.

- А чемпіона у бою?

Амаліонка хмикнула і похитала головою.

- Я б і розмову цю не починала, якби не бачила, як ви б'єтеся. - знову з великою впевненістю заявила дівчина.

- Тоді ти точно не можеш стверджувати, що сабазадонці є гарними воїнами порівняно з нами. - гордо зауважив Соманару.

Маріен підняла обидві брови вгору. Ледь помітно посміхнулася і подивилася на залізних драйтлів, що крокували попереду під проливним дощем.

- Ну ... - вона підібгала губи, чекаючи, поки Соманару поверне до неї голову. - Вони мають і свої переваги.

- Над нами? - мало не зірвався на крик чемпіон. - Переваги? Вони можуть викидати блискавки з рота?

- Вони вміють битися. І краще, ніж ти гадаєш. - схоже, Маріен натрапила на болюче місце чемпіона.

Дівчина краєм ока стежила за посірілим обличчям Соманару. Чемпіон махнув рукою, показуючи, що йому не цікаві її фантазії щодо сабазадонців. Маріен з усмішкою вкотре похитала головою. Струмені дощової води збігали по її чорному волоссю. Вона дивилася вперед. На скелі, що вже стали добре помітні навіть в такий дощ. Цілий гребінь гострих кам'яних брил розходився по обидві сторони на сотні кілометрів. У деяких місцях скелі здавалися вище, в інших їх майже не було видно. Хребти йшли за обрій, а частина їх була прихована чи то туманом, чи то якимось мороком. Маріен зітхнула. Значить, там вони й приймуть бій. Там і зустрінуться з тією армією, від якої вона до останнього сподівалася втекти. Місце вже визначене. Час незабаром підійде. Чи переживе вона бій?

Після вечірньої перерви крокували всю ніч. Спеціальні загони чемпіонів, що відповідали за передачу наказів Рамітеса колоною армії, повідомили, що перед ранком зупинки не буде. Рамітес вирішив, що краще відпочити безпосередньо перед боєм, ніж вийти на потрібні позиції втомленими і лише з походу. Соманару прийняв це повідомлення з незадоволеним виглядом.

- Нічого, краще й справді там відпочити. - сказав Німатурі, спостерігаючи за реакцією чемпіона на наказ Рамітеса. - Спокійно зачекаємо на ворога.

Аверіно, що саме проходив зараз поряд з ними, теж насупився. Може, він і не до кінця розумів, чому так відреагував Соманару, але його це трохи стривожило.

- Що думаєш? - спитав він у Соманару, не зважаючи на слова свого десятника.

Чемпіон уважно подивився на свого командира. Чи він повинен знати? Так, адже битися доведеться всім. Навіть їм. Ні, адже він всього лише переможець, і вони явно не прийматимуть ворога в перших рядах. А ще переможців рідко вводили у курс справи завчасно. Це був ще один мотивуючий фактор для них, щоб вони швидше ставали чемпіонами. Але армія ворога надто сильна. Буде справжня бійня. Половина переможців ще ніколи крові не бачили. Краще, щоби хлопці готувалися заздалегідь.

- Ще раз перевірте свою зброю. Обладунки. Полагодьте, якщо щось зламано. Мечі мають бути дуже гострими. Аверіно, потрібен план, як вишукувати твою сотню.

- Ми ж стоятимемо в ущелинах. - насторожився Німатурі. - Я сам чув, як про це говорять чемпіони. Нам буде визначено місце. Рамітес усе вже давно вирішив за нас. Нам залишається лише вбивати ворогів.

Але Аверіно та Соманару дивилися один одному в очі.

- Чому у нас не буде привалу перед світанком? - відкрито запитав сотник.

- Це означає лише одне – ворог наближається. - дуже серйозно відповів чемпіон. - Не знаю точної картини, але треба бути готовими до того, що ми можемо не встигнути дійти тих позицій, які для нас приготував Рамітес. На цей випадок кожен із твоєї сотні повинен знати, яку побудову ми використовуватимемо. І які завдання перед ним стоятимуть.

За десять хвилин до чемпіона підтяглися всі командири відділень тієї сотні, до якої було зараховано Соманару. Обговорювали план дій. Точніше, обговорював його Соманару сам із собою. Інші переважно мовчали, кивали головами та запам'ятовували. Аверіно слухав дуже уважно. Не суперечив і не намагався вставити навіть слово. Він знав, хто такий Соманару. Чув, що про нього кажуть інші. Тому переможець розумів, що всій його сотні насправді пощастило, що в їхніх лавах знаходиться кандидат у легендарні з гостро вираженим тактичним мисленням.

- У них насправді є армія мертвих? - запитав один із командирів відділень.

- Якщо є ворог, це чудово. Отже, нам є кого перемагати. - відповів Соманару словами Рамітеса.

Довелося ще трохи поговорити з переможцями, щоб підняти їх бойовий дух. Чутки про цю армію мертвих міцно засіли в головах молодих воїнів схильних до фантазій. Але ж у ворога була не тільки ця армія. Ще вереї, Химерниці, включаючи найнебезпечніших з них – анне. Чи знали ці хлопці, що вміють робити на полі бою фурії війни? Соманару не став у них питати.

Час бою наближався.

Коли розвиднілося, то армію амаліонів, що невпинно наздоганяла відступаючі війська, стало видно ще краще. Соманару оцінив відстань між арміями. Вона поки що зберігалася досить великою. Але й до наміченого місця битви також не близько. Встигнуть чи ні? Важко сказати. За розрахунками Рамітеса, вся їхня армія повинна зайняти вигідні для себе позиції на заході сонця. Може, трохи раніше через те, що вони відмовилися від привалу. Соманару ще раз подивився на незліченні сірі війська ворога, які тяглися ген за обрій. Весь видимий простір був усіяний воїнами із синьою шкірою. Соманару зітхнув. Напевно, і денний привал теж буде скасовано. Воїни втомляться. Але іншого виходу командування не мало. Ворог скорочує відстань швидше, ніж на те розраховував Рамітес. Потрібно дістатися до Гирла річки раніше, ніж амаліони доберуться до них самих.