Олександр Шаравар - Повернути себе. Том 0. Передісторія, Олександр Шаравар

Глава 20

Глава 20

 

Невідома планета.

 

   А ось із тим, щоб визначити, де ж ми опинилися, вийшла проблемка. Нам просто напросто нічого було відштовхнутися для визначення свого місця розташування. Жодних відомих природних гравітаційних аномалій, хоча невідомі були присутні і причому у великій кількості.

     Щоправда, всі вони були невеликих розмірів. Якби мені дані результати сканування просто показали, то я вирішив би, що в окрузі безліч космічних кораблів з активними гравітаційними двигунами.

    У тій самій зоряній системі, в якій ми перебуваємо, було понад вісім тисяч малих гравітаційних аномалій. Ми спершу вирішили, що це залишки якихось штучних споруд. Адже дивно коли в порожній зоряній системі така кількість гравітаційних спотворень.

     Ми навіть дослідили кілька подібних спотворень, благо вони перебували недалеко від планети лише за кілька сотень тисяч кілометрів, що для десантного бота на повному ходу менше ніж півхвилини шляху. 

     Поблизу від аномалії наші датчики починали божеволіти і показувати божевільні дані, ніби перед нами знаходяться об'єкти масою з лінкор. Але ж через оптичні сенсори ми бачили, що перед нами знаходиться камінь розміром з наш бот, можливо, трохи більший.

    Взагалі дивні камені нам трапилися в місцях із цими гравітаційними аномаліями. У мене навіть виникло відчуття, що колись вони були одним цілим, а зараз це уламки від чогось більшого, що просто дрейфують у космічному просторі.

    Наш мас детектор показав, що камінь важить не менше кількох мільйонів тонн. У нас навіть поблизу почала працювати гравітація і наш бот стало слабко притягувати до цього каменю. На щастя, сила впливу була надто малою для того, щоб хоч якось протистояти двигунам бота, про всяк випадок ми залишили зону впливу каменів і стали дистанційно намагатися зрозуміти, що вони взагалі з себе представляють.

    На жаль, наш геологічний сканер не зміг зрозуміти, з якої речовини складається камінь, він просто не мав аналогів у своїй базі даних.  Але завдяки його даним ми переконалися в ідентичному складі каменів, що знаходяться в гравітаційних аномаліях, які ми досліджували.

   Після дослідження гравітаційних аномалій ми приступили до сканування найближчого гіперпростору. Адже саме там знаходилися маяки, за якими орієнтуються під час польоту на швидкості, вищій за швидкість світла.

     Але штучних маяків занурених у гіперпростір не було в окрузі. Ми взагалі не змогли виявити будь-яких штучних сигналів у навколишньому гіперпросторі.  

      Так, десантний бот не міг літати в гіперпросторі, але додатково встановлені нами сканери цілком могли фіксувати орієнтири в гіперпросторі. Але сьогодні вони нам нічим не допомогли.

      Переконавшись у неможливості визначити наше поточне місце розташування стосовно відомого нам простору Співдружності, ми приступили до інших досліджень цієї зоряної системи.

      На жаль, занадто багато чого ми дізнатися не змогли. Усе-таки наш десантний бот є не дослідницьким судном, а військовим внутрішньосистемним судном підвищеної міцності для здійснення десантних операцій. Тож основний обсяг бота займало озброєння і системи захисту.

     Ми і так якимось дивом примудрилися вмістити більше десятка додаткових скануючих систем. Але все це було не те, навіть наш легкий крейсер, який скоро прилетить до нас, мав у кілька десятків разів більше обладнання для проведення досліджень.

       Але один корисний висновок ми все ж зробили з нашого польоту в космосі поруч із планетою. Найімовірніше, це була не просто інша планета, а інший світ, інший всесвіт або як ще можна назвати паралельний світ.

       Чому ж у нас виник такий парадоксальний висновок.  А все той інший плин часу. Взагалі у світі Співдружності відомі часові аномалії біля деяких небесних тіл, але всі вони спричинені близькістю чорних дір.

       Тут же наші сканери показали, до найближчої гравітаційної аномалії схожої за своїми характеристиками на чорну діру було більше тисячі світлових років.  На такій відстані вплив навіть найпотужніших чорних дір незначний. 

        І її вже точно не вистачить для того, щоб спотворити плин часу. За дослідженнями, які ми завантажили в голонеті протягом минулого місяця, ми дізналися, що відстань має бути меншою, ніж кілька світлових років, для спотворення лінійності часу.

      А це означало, що час тут тече з іншою швидкістю зовсім не через вплив чорної діри. Поки що науці Співдружності відома лише одна планета, куди змогли потрапити дослідницькі зонди аґрафів, з іншим плином часу. Ну як з іншим, там йшло уповільнення потоку часу через вплив гравітаційних спотворень чорної діри. 

      На жаль, крім іншого перебігу часу, є багато й інших негативних наслідків впливу чорної діри. Тож зонди аґрафів протрималися недовго - всього близько доби нормального часу і двох років на планеті. І лише один зонд зміг покинути зону впливу чорної діри і передати найцінніші дані всьому світу.  

     Там на планеті взагалі творилося чорт знає що. Крім іншої швидкості плину часу, сам простір поводився дуже непередбачувано. У деяких частинах цього мертвого планетоїда простір ставав не лінійним. Так вельми незвично було дивитися на дивом збережені записи, як зонд розглядав передньою камерою себе знизу.

     Більша частина зондів таким чином і загинула, будучи розірваними просторовими викривленнями.  Вижив тільки один зонд, який використовується для зберігання даних і перебуває під потужним стабілізуючим гравітаційним полем. Технологія виробництва цього поля досі засекречена від людей, хоч і минуло відтоді безліч років.

     Що цікаво, відбувалися ці дослідження понад п'ятсот років тому, нічого нового відтоді в цьому напрямі не вивчалося, або принаймні не було доступно подібних даних усьому світу.

     Але після цього поруч із чорними дірами стали постійно перебувати дослідницькі кораблі аграфів. Які офіційно вивчають чорні діри для того, щоб розібратися з принципом дії просторових артефактів древніх. 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍