Джон Сіммонс Барт - Баришник дур-зіллям, Джон Сіммонс Барт

Обоє чоловіків вийшли, хоч Бертран і мав чималі сумніви щодо слушності цього рішення, про що не забарився повідомити, але Ебенезер сказав Куассапелагу:

— Пробач, що мій слуга завдав шкоди твоїм синам; він думав, що нам щось загрожує. Ми не заподіємо вам жодного лиха, ви вже вдосталь настраждалися від рук англійців.

Але дикун залишився байдужим до цих слів.

— Мені що тепер, радіти, здибавши англійця, здатного проявити милосердя? — Він вказав на своє коліно, що так смерділо. — У чому більше милосердя — отримати в серце списа чи смерть від цього коліна, що отруює мене і яке я поранив, тікаючи вночі, наче кріль? Якщо мої сини загинули, я помру з голоду; якщо вони живі, я помру від цієї отрути. Твоє серце добре: я прошу тебе вбити Куассапелага.

Невдовзі Бертран і мурин повернулися, ведучи, наставивши на них списи, двох хлопчаків, у яких начебто було лише декілька синців і боліли забиті голови.

— Досить з мене того, що мої сини житимуть, — сказав Куассапелаг. — Накажи своїй людині вбити мене.

— Ні. Я маю для нього краще завдання, — сказав Ебенезер і звернувся до Бертрана: — Дрейкпекер залишиться тут із королем і доглядатиме його, поки ми не взнаємо, що вони за люди, ці англійські бандити. Хлопчаки можуть провести нас до краю їхнього поселення.

— Не мені з вами сперечатися, — зітхнув Бертран. — Сподіваюся тільки, що вони не захопили собі всі золоті міста та не поробилися богами.

Ебенезер на мигах з'ясував мурину, що хоче, аби той нагодував короля та перев'язав йому ногу, що гноїлася; на останнє, що прозвучало радше як запитання, аніж наказ, чорношкірий радісно відгукнувся, закивавши та щось із захопленням залопотав — це, певно, означало, що він знається на якихось заходах, які запобігають поширенню інфекції, та якихось лікувальних методах. Без зайвого галасу він прибрав брудний завій і уважно роздивився запалення на нозі, від якого йшов такий малоприємний запах, виказуючи цікавість, без сумніву, гідну хірурга. Потім, звертаючись своєю мовою до одного з хлопчаків, він, жестикулюючи, аби було зрозуміліше, відправив того обідрати та приготувати кролів, а іншого послав принести води у двох глиняних горщиках.

— От дідько! — сказав Бертран з повагою. — Та цей хлоп ще й лікар! То велика честь бути його богом, еге ж, пане?

Поет усміхнувся.

— Можливо, він заслуговує на щось краще, Бертране; зрештою, він і справді є досконалим створінням.

Не минуло і двох годин, як кролів приготували та з'їли — разом зі свіжими устрицями, яких постачили до столу хлопчаки, та якимось висушеним і змеленим зерном, що називалося рокагоміні, якого в короля був цілий жбан, а рану Куассапелага розрізали його власним ножем, прочистили від гною, промили начисто та перев'язали, приклавши якогось зілля, що мурин зварив з різних корінців і трав, які він назбирав у лісі, поки смажилися кролі. Навіть на дикунів це справило враження: хлопчаки мацали свої гулі радше з благоговінням, ніж з образою, і в суворих очах Куассапелага з'явився блиск.

— Якщо англійці десь тут неподалік, то я хотів би подивитися на них, поки ще не стемніло, — заявив Лауреат. І коли Куассапелаг відповів, що до них не більше трьох миль, він повторив свої накази мурину, який, як завжди, почувши своє ім'я, впав навколішки, і коли дізнався, що їм доведеться розстатися, то мовчки на це погодився, але в його очах стояли сльози.

— Якщо виявиться, що це пірати або злодії, ми одразу ж повернемося, — сказав Ебенезер королю.

— Імператор англійців не завдасть вам шкоди, — сказав Куассапелаг, — не варто вам боятися і за моїх синів, яких він не знає. Але не згадуйте ім'я короля анакостинів, якщо тільки не бажаєте моєї смерті, й не повертайтеся до цієї печери. Ваша доброта до Куассапелага ніколи не буде забута. — Він звернувся своєю мовою до одного з хлопчаків, наказавши йому принести маленький шкіряний клуночок з глибини печери.

— Він збирається показати нам карту Семи міст! — прошепотів Бертран.

— Візьміть оце, — сказав король і дав кожному з них маленького амулета, різьбленого, як виявилося, з хребта великої риби.

Це був пустотілий водянисто-білий циліндр три чверті дюйма завдовжки та пів дюйма в поперечнику з маленькими виступами в тих місцях, де були зрізані спинні кістки та ребра, майже прозорий, що є характерною ознакою риб'ячих кісток. Бертран похнюпився.

— Це здається малою платою за моє життя, — суворо сказав Куассапелаг, — але за одну з таких штук Воррен відпустив мене на свободу.

— Цей Воррен бовдур, — буркнув Бертран.

Король не звернув на нього уваги.

— Носи це як перстень на пальці, — сказав він Ебенезеру. — Одного дня, коли Смерть стоятиме дуже близько, цей перстень зможе відвернути її.

Ебенезер також був дещо розчарований подарунком, виконаним так незграбно, що навіть декоративним різьбленням це не назвеш; однак він ввічливо прийняв його, а що зовнішній діаметр був надто великий, аби зручно носити амулет на пальці, він почепив його на тоненький ремінець із сириці та повісив собі на шию, сховавши під сорочку. Натомість Бертран недбало сунув свого персня в кишеню штанів. Потім, коли сонце вже давно перевалило за полудень і берег вкрився тінню від круч, вони тепло попрощалися з мурином і Куассапелагом, у супроводі хлопчиків-дикунів, які правили їм за провідників, вилізли нагору, до лісу, і повільною ходою, бо йти доводилося босоніж, побралися більш-менш у напрямку північного заходу.

— Щось ти начебто не дуже радий тому, що на нас очікує зустріч із земляками, — зауважив Ебенезер, звертаючись до Бертрана.

— Я не дуже радий був би потрапити в піратське кубло тоді, коли ми спокійнісінько могли б вирушити на пошуки золотих міст, — зізнався слуга. — Та й не дуже тішить мене та угода, яку ми уклали з цим королем-дикуном, обмінявши Дрейкпекера на пару якихось кісток.

— Це не була угода, і це не було подарунком, — сказав поет. — Якщо він і завдячував нам своїм життям, то, врятувавши наші, сплатив свій борг.

Але Бертрана не так-то легко було умилостивити.

— Їй-бо, пане, не сприйміть це як себелюбство або блюзнірство, але так рідко слуга сподобляється стати богом! Я тільки-но став приміряти на себе цей, так би мовити, сан і тільки-но почав