Левко Григорович Лук'яненко - З часів неволі. Сосновка-7, Левко Григорович Лук'яненко

підхопив Леонюк, — пояснення знайшли. Тільки ніяк не можемо пояснити, чого йдуть під московський ніж зі словами покори, а не з гордим плювком катові в морду?!

— Бо до останньої миті, — намагаюся я знайти відповідь, — не вірять в неминучість смерти. У своїх очах вони не мають перед владою вини: ну що вони зробили проти неї? Нічого! Вони люблять Україну, але не вбили жодного москаля, не затівали державний заколот, тому за що ж їх убивати? Нещасні! Вони мислять майже на побутовому рівні і міряють себе мірками звичайних простих обивателів. А справа ж непроста і міряти її необхідно міркою найвищих інтересів московської імперії. З височини таких інтересів їхня любов до України — це вкрай небезпечний стан особи. З точки зору вищих інтересів імперії це цілком достатня підстава для знищення. Коли б ці наші поети це зрозуміли, вони б знали, що заслуговують на смерть.

2. Закономірність виявляється у великому числі

На тому ми мусили перервати нашу дискусію, проте мені кортіло продовжити розмову і за пару днів ми з Христиничем розвивали тему далі.

— Пане Богдане, — звернувся я до Христинича, — ви читали книжку “Соціологія” Пітирима Сорокіна?

— Читав. Вельми розумна книжка. Ви знаєте, що він у 1917 році не був проти більшовиків, а потім розпізнав їх антилюдське нутро й виїхав за кордон?

— Я чув про це. Але зараз я хотів би почути вашу думку про історичний процес загалом. Знаєте, колись на юридичному факультеті я вивчав такий предмет, як статистика. Викладав її професор, який зачарував мене одним експериментом, з якого виникало правило, що й сформувало в свідомості методологічну засаду, яка стала моїм постійним правилом при вивченні будь-якого явища і життя загалом.

Ось цей експеримент. Візьміть монету, підкиньте її вверх і дайте впасти додолу. Вона може всі п’ять разів упасти гербом догори. У малому числі підкидувань маємо випадковість. Коли ви підкинете її 1000 разів, вона обов’язково впаде вверх 500 разів гербом і 500 разів цифрою. Звідси правило: закономірність виявляється у великому числі. Звідси методологія для пізнання життя: перед нашими очима проходять безупинною вервечкою факти і окремі події. Вони здаються нам окремими чи випадковими. Але якщо зуміємо побачити ще й інші подібні, тоді маємо право з низки подібних фактів виводити якусь закономірність. І те, що на перший погляд здавалося випадковим, може бути зовсім не випадковим, а однією ланочкою великого ланцюга закономірного розвитку.

Чим відрізняється слабкий розум від сильного? Тим, що слабкий бачить тільки факти і не спроможний у низці різних фактів виділити щось спільне. Сильний розум спроможний у різних фактах помітити спільне. І коли факти подаються в часі, тоді на основі знання поведінки (розвитку) їх у минулому можна робити прогноз про розвиток їх у майбутньому. Коли ви, Богдане, зараз підкинете монету десять разів, я не знаю, яким боком скільки разів вона ляже. Але я достеменно знаю, який буде результат, коли ви кинете її 1000 разів. Коли ми дивимося на діяльність совітської влади, багато що в її діях здається суб’єктивним і випадковим. Коли ж ми дивимось на неї з висоти знання російської імперії за попередні 500 років, то вельми багато що в сучасному стає абсолютно зрозумілим.

— Ви, Левку, скільки томів історії Соловйова вже прочитали?

— Шість книжок. А до арешту я прочитав всього Ключевського. Без знань історії просто неможливо розуміти сучасне. Без знань минулого сучасне здається якимось хаосом і нагромадженням абсурду.

— Так, проте багато хто з наших людей читає для того, щоб запам’ятовувати факти і потім ними козиряти в дискусії з москалями.

— Ну, й це корисно. Вивчення історії виявляє силу людського розуму: що він сильніший, то він спроможніший до більшого узагальнення, отже, до глибшого розуміння історичного процесу.

— Хто були ініціятори повалення царату: українці, жиди, російські революціонери? — цікавиться раптом мій співбесідник Христинич.

— Українці посідали дуже велике місце в боротьбі проти самодержавства. Це наш український внутрішній протест проти безправ’я і прагнення до свободи. Більшість українців ішло в руслі демократичному, а не національно-визвольному, але до самого протесту штовхала ота свободолюбна природа українців.

Жидів штовхало почуття помсти царату за його антижидівську політику.

А москалів, по-перше, було небагато і були це люди не з народу, а з різночинної інтелігенції, а по-друге, в середовищі московської інтелігенції завжди з часів Івана IV Лютого і Курбського була про-західна течія, завжди маленька і непослідовна, проте все-таки була.

— Ви, пане Богдане не помітили, що більшовицьке керівництво майже суцільно жидівське? — запитую я.

— Хіба? — дивується. — Ленін називав себе росіянином. Сталін, Орджонікідзе — грузини. Кириленко — українець. Троцький — жид, а Свердлов, Каменев, Зинов’єв… либонь, москалі.

— Усі вони, що названі тут за винятком Кириленка — жиди, — відповідаю.

— Хто б вони не були за походженням, а проводили російську імперську політику. Думаю, що це головне.

— Хто знає, що головне.

— Далебі так. Джерела наших знань вельми обмежені.

— Ви, Левку, потрапили під вплив марксистської схеми пояснення історії розвитку людства. Ви думаєте, що після капіталізму має настати у всьому світі соціялізм. Це — вигадка комуністичних пропагандистів. Коли б ця обов’язковість була об’єктивною необхідністю, то вона б поширилася у всьому світі, а вона поширюється тільки у тих державах, де стоять московські солдати.

— Схема розвитку людства, яку дає історичний матеріялізм, видається логічною і переконливою: були первісні суспільства (стадія родоплемінного розвитку). Вони — в рабовласницькі, ці переросли в феодальні, феодальні переросли в капіталістичні, а капіталістичні переросли в соціялістичні й комуністичні. В основі цих змін лежав розвиток продуктивних сил і відповідно закономірне переростання роду, племен, союзу племен в нації.

— Ця схема — абстрактна, — каже Христинич. — Коли з абстрактної височини пробуємо її наблизити до землі, то виявляється, що не підходить вона ні до однієї країни. Ми знаємо рабство Греції і Риму, але в землях іспанських, галльських, німецьких лад був інший. Зрештою, в українських племен, названих Геродотом антами і волинянами, рабства не було взагалі, і Геродот каже, що вони були рівні між собою і тільки на війну обирали керманичів (яких після війни знімали). Українська доантська сарматська доба не фіксує рабства, як не має рабства і досарматська скіфська доба.

Марксизм матеріялізував історію, а в ній має більше значення дух. До української нації національний дух прийшов не з капіталізмом, а від духу трипільців, скіфів, сарматів, антів і