Станіслав Лем - Казки роботiв. Кiберiада

– Ні, йдеться не про такі запитання – це стосується тільки словника…

– Але ж ти тільки що сказав, що філософія стосується абсолютно всього, – затявся Цифранек.

– Спитай у мене про щось інше, коли тобі так кажуть!

– Чому добрий злодій не те саме, що злий добродій?

– Звідки ти береш такі ідіотські запитання? – напався на нього Трурль. – Ну, гаразд. Зрозуміло, ти ще не маєш досвіду. Чи ти знаєш, чого тобі хочеться?

– Трохи погиркатися.

– Та не цієї миті, віслюче, а в житті!

– Я прагну слави, більшої, ніж твоя!

– То марна річ, вона не варта, щоб на неї витрачати сили, і вже безперечно не може правити за життєву мету.

– А чого ж це ти тоді порозвішував на стінах усі свої дипломи й відзнаки?

– Просто так! Це не має значення. Не перебивай мене увесь час, бо я зараз візьму та й перепрограмую тебе!

– Ти не зробиш цього, бо так було б неетично.

– Ну, годі вже. Ходімо на горище – я дам тобі предметну лекцію з філософії, тільки слухай мене, вчися й не перебивай увесь час!

Отож вони пішли. Трурль приставив до комина драбину, виліз на неї, за ним видерся нагору Цифранек, і обидва стали на дасі, звідки відкривався широкий краєвид.

– Поглянь на драбину, якою ми вилізли з горища, – доброзичливо мовив Трурль. – Я її купив випадково, а оскільки вона була задовга, а я не хотів зробити її коротшою, бо вона зроблена з добрячого дерева, то я вибив у даху дірку й вистромив надлишок драбини через цей отвір. Як бачиш, вона стирчить тепер на два метри вище даху. Коли ти вилазиш по ній знизу, то кожен твій крок, зроблений на наступному щаблі, має водночас чіткий і однозначний сенс. Та якщо ти лізтимеш далі, залишивши під собою горище й дах, сенс, який був у твоїх попередніх кроках, зникне на рівні даху, і вже не буде ніякого, крім того сенсу, який ти сам визначиш! Отже, можна сказати «Лізу на дах», коли спитають про те, навіщо ми ставимо ноги на нижні щаблі драбини, але не можна так само відповісти, коли залізеш дуже високо! Там, нагорі, мій Цифраню, треба вже самому видумувати собі і мету, і сенс. In ovo[39] то є ціла теорія вищого буття, або ж розуму, який, породжений вибриками й вихватками матерії, починає дивуватися з того, що він розумний, а не знає як того, що йому з собою робити, так і того, що означає цей його розлад! Запам’ятай мої слова, бо це дуже глибока притча з філософським підтекстом!

– А чи не означає це, що нас дуже високо занесло? – спитав малюк.

– Певною мірою самим пориванням, бо цей процес, коли вже набере розгону, мчить нестримно. А тепер зосередся, бо я говоритиму тобі про різницю між тим, що можливе, і тим, що неможливе.

– Я сам чув, як ти казав дядькові Кляпавцієві, що все можеш! – випалив Цифранек.

– Вгамуєшся ти нарешті? Я казав це в іншому розумінні. Знання усувають подив, бо того, хто все знає, ніщо не може здивувати! Отже, мене ніщо не може здивувати, утямив?

– А якби сталося те, що ти вважаєш за неможливе, ти так само не здивувався б?

– Не кажи дурниць. Те, що неможливе, статися не може. Якби, приміром, у цю мить до нашого садочка впав метеорит…

Він не докінчив, бо щось пронизливо свиснуло, будинок увесь задвигтів, з покрівлі зірвалося кілька черепиць, драбина затремтіла, а в садочку знявся стовп куряви, і враз усе скінчилося так само несподівано, як і почалося.

– Щось упало з неба! Напевне, метеорит! Тебе це не здивувало? – зрадівши, писнув малюк.

– Анітрохи, – збрехав Трурль, який мало не гепнувся зі стріхи. Те, що оце сталося, якраз служить для унаочнення лекції. Це був чистий випадок, або ж так званий збіг незалежних одна від одної подій. За даними статистиків, падіння метеориту на індиферентні житла є річ можлива, хоча й трапляється таке дуже рідко. Однак неможливо було б, щоб за першим меторитом упав одразу ж другий, і це тому, що…

Цифранек навіть не намагався слухати його дуже уважно, бо, перехилившись через край даху, він роздивлявся чималу вирву серед решток огорожі й полуниць. На дні вирви блищало щось схоже на скляну брилу.

– Там щось є! – озвався він. Раптом щось знову завило, загримотіло, грюкнуло і здійнялося курявою неподалік дірки в землі.

– Другий метеорит! Тепер ти вже напевне здивувався! – захоплено скрикнув Цифранек.

– Метеорити не падають двічі в одне й те саме місце – такого не буває! – отямившись, вирік Трурль. – Цілком можливо, що ми спостерігаємо новий тип фатаморгани… Однак якби це мала бути дійсність, то наступне падіння метеориту виключалося б на дуже довгий час, оскільки за статистичними даними…

Загуркотіло, і в хмарі викинутих у повітря уламків у землю між двома вирвами врізалась якась блискуча брила, з такою силою, що будинок гойднуло, як човен на хвилі.

– Третій! – писнув щасливий Цифранек.

– Ховайся! – гукнув на нього Трурль, падаючи з драбини на горище і тягнучи за собою свого вихованця.

Піднявшись і сяк‑так обтрусившися, вони, нічого вже не обговорюючи по‑філософському, збігли до садочка. Трурль, похитуючи головою і тихенько зітхаючи, обійшов три великі вирви й нарешті присів край найменшої.

– Дивуєшся! – тріумфував над ним малюк. – А от я аж ніяк не дивуюсь, бо математика випереджає твою філософію! Множина планет перетинається із множиною метеоритів, унаслідок чого з’являється підмножина, в якій метеорити принаймні один раз влітають у полуниці. В тій підмножині має бути підмножина, в якій метеорити падають на планету дублями, а в ній – підмножина потрійних зіткнень!

– Дурниці, – заперечив Трурль неуважно, бо зішкрібав пісок і глину з таємничої брили на дні вирви. – Чому, власне, саме в НАС це мало статися?

– Тому, що, згідно з нормальним розподілом, – в КОГОСЬ воно повинне було статися, – випалив Цифранек.

– А в якій підмножині перебувають метеорити, начинені музичними інструментами? – запитав, випростуючись, Трурль, а Цифранек, зазирнувши до вирви, писнув від здивування.

Трурль пішов до доров’яного сараю і покликав екскавтор, але той, бувши дуже розумним, створеним громами з ясного неба, тільки тремтів, забившись у куток, і навіть не думав його слухатись.

– Отакі наслідки занадто досконалої автоматизації! – буркнув Трурль, бачачи, що йому немає звідки чекати допомоги. Отож, орудуючи лопатою і кайлом, він якось видобув із найменшої вирви уламок криги неправильної форми й увесь забруднений землею. Всередині уламок був тьмяний, проте, коли пильно вглядітись, там можна було розрізнити якусь циліндричну