Олексій Анатолійович Кононенко - Біла юрта. Міфологія та епос Туркменістану

від жалю, його очі, обведені чорною каймою, наповнилися кривавими сльозами; він зійшов з коня на землю, поцілував руку свого батька; Казан теж спустився, зійшов на землю, поцілував свого сина в шию. Беки погнали коней у бік Казана і його сина, оточили їх, усі зійшли з коней, поцілували руку Казана. Вони вирушили, погнали коней на ґяурів, ударили мечами. У долинах, на пагорбах ґяури потерпіли поразку; вони взяли фортецю, зруйнували у ній церкви, збудували мечеті. Уруз вирвав свого батька з рук обагрених кров'ю ґяурів, повернувся до народу решти огузів, послав вісника радості до своєї білолицьої матері. Дочки-наречені Казана, подібні гускам, вийшли назустріч Казану, поцілували його руку, упали до його ніг. Казан на прекрасному лузі велів поставити шатро, на сім днів, сім ночей влаштував бенкет і святкування, їли, пили.

Прийшов мій дід Коркут, заграв на кобзі, розповів, що сталося з воїнами, борцями за віру Де ті воїни-беки, кого я прославив, хто говорив: (Увесь) світ – мій? їх викрала смерть, сховала земля; кому залишився тлінний світ? Земне життя, ти приходиш і відходиш; останній твій кінець – смерть, земне життя! Коли надійде смертна година, хай не розлучить (тебе бог) з чистою вірою, хай не змусить тебе всемогутній прикликати лиходіїв! Ми склали молитву з п'яти слів; хай буде вона прийнята! Хто скаже «амінь, амінь!», хай узрить лик (божий); хай простить (бог) твої гріхи заради пошанування Мухаммеда обраного, чиє ім'я славне, хане мій!

XII. ПІСНЯ ПРО ТЕ, ЯК ЗОВНІШНІ ОГУЗИ ПОВСТАЛИ ПРОТИ ВНУТРІШНІХ ОГУЗІВ І ЯК ПОМЕР БЕЙРЕК

Коли збиралися племена Уч-Ок і Боз-Ок, Казан віддавав на пограбування своє житло; знову Казан віддав на пограбування своє житло; але (цього разу) зовнішніх огузів при цьому не було; пограбували одні внутрішні огузи. Коли Казан віддавав на пограбування своє житло, він виводив за руку свою дружину, потім вони учиняли пограбування. Про це почули з беків зовнішніх огузів Аруз, Емен і решта беків; вони сказали: «Дивись-но, досі ми брали участь у пограбуванні житла Казана: чому нам тепер при цьому не бути?» Усі беки зовнішніх огузів змовились, до Казана не прийшли, виказали ворожість. Був чоловік на ймення Кулбаш; Казан говорить: «Скажи, Кулбаше, ці беки зовнішніх огузів завжди приходили разом (з іншими), чому вони тепер не прийшли?» Кулбаш говорить: «Хіба ти не знаєш, чому вони не прийшли? Ти віддав на пограбування своє житло, а зовнішніх огузів при цьому не було; ось причина». Казан говорить: «Невже вони замислили ворожнечу?» Кулбаш говорить: «Хане мій, я піду, дізнаюсь, друзі вони, чи вороги». Казан говорить: «Як знаєш, іди». Кулбаш з кількома людьми сів на коня, прийшов у дім Аруза, що виховав Казана. Аруз, поставивши свою золоту парасолю, сидів із своїми юнаками; Кулбаш прийшов, привітав Аруза і говорить: «У Казана біда; «нехай неодмінно прийде до мене, Аруз, що виховав мене», – сказав він; «моя чорна голова опустилася; на мене напали вороги, змусили ревіти моїх верблюдів, змусили іржати моїх богатирських кавказьких коней; з моєю дочкою-нареченою, що подібна гусці, трапилася біда; дивись, що трапилось з моєю чорною головою; нехай прийде Аруз, що виховав мене». Аруз говорить: «Слухай, Кулбаше, у той час, коли збиралися племена Уч-Ок і Боз-Ок, тоді Казан віддавав на пограбування своє житло; у чім була наша вина, що (тепер) нас при пограбуванні не було? Нехай завжди на голову Казана падає біда, нехай завжди нагадує йому про Аруза, що його виховав; ми Казану вороги, так нехай і знає». Тут Кулбаш заговорив – подивимось, хане мій, що він говорив:

«Слухай, негідний! Казан-хан піднявся і встав зі свого місця, на барвистій горі поставив своє шатро; навколо нього зібралося триста шістдесят шість хоробрих мужів; серед їжі і напоїв беки згадали про тебе; ніякий ворог на нас не нападав; я прийшов випробувати тебе, друг ти, чи ворог, дізнався, що ти – ворог Казану». Він піднявся, сказав: «Бувайте здорові!» і пішов. Аруз був сильно засмучений; він послав людину до беків зовнішніх огузів; «Нехай прийде Емен, нехай прийде витязь Рустам, – сказав він, – нехай прийде Дюлек-Буран, що відступати не уміє, нехай прийдуть і усі інші беки». Беки зовнішніх огузів усі зібралися; він поставив на рівнині барвисті шатра, велів заколоти кращих коней-жеребців, верблюдів, баранів, пригостив беків зовнішніх огузів, влаштував бенкет; він говорить: «Беки, чи знаєте ви, для чого я вас покликав?» Вони сказали: «Не знаємо». Аруз говорить: «Казан підіслав до нас Кулбаша, сказав: "на мій народ, на моє плем'я був напад, моя чорна голова опустилася, нехай прийде Аруз, що виховав мене". Я сказав Кулбашу: коли Казан віддавав на пограбування своє житло, беки зовнішніх огузів брали участь у пограбуванні, беки приходили, вітали Казана і йшли». Емен говорить: «Скажи, яку відповідь ти дав?» Аруз говорить: «Я сказав: слухай, негідний, ми Казану вороги!» Емен говорить: «Добре ви сказали». Аруз говорить: «Беки, а ви що скажете?» Беки говорять: «Що нам сказати? Якщо ти став ворогом Казану, ми теж вороги (йому)». Аруз приніс на зібрання Коран, усі беки приклали руку, дали клятву: «Твоєму другові ми друзі, твоєму ворогові ми вороги», – сказали вони. Аруз усіх беків обдарував халатами, знову він говорив: «Беки, Бейрек узяв у нас дочку, він – наш зять, але він – помічник Казана; скажемо: нехай він прийде, примирить нас із Казаном, заманимо його; послухається він нас – добре, не послухається – тоді я схоплю його за бороду, а ви піднімете мечі, розрубаєте (його). Бейрека із свого середовища ми приберемо, тоді наша справа з Казаном вийде вдалою».

Руїни давнього Мерва

Відправили послання Бейреку; Бейрек у своєму шатрі їв, пив із джигітами; прийшла людина від Аруза, привіталася; Бейрек відповів на привітання; той сказав: «Хане мій, Аруз шле вітання вам, він говорить: "Нехай Бейрек викаже милість, прийде, примирить нас із Казаном"». «Добре», – сказал Бейрек. Привели його коня; він сів на