Раймонд Коурі - Останній тамплієр

морі, посеред шторму, що її з усіх боків лупцюють хвилі, однак... щось було не так, чогось не вистачало. І тут Тес збагнула причину.

Вона вже нікуди не пливла. Вона була на суходолі.

Страх змінився почуттям полегшення, і Тес спробувала розплющити очі, але відразу відчула в них різкий біль і тому вирішила розплющувати їх поступово. Образи довкола неї були розмитими і непевними. На якусь невловиму мить її охопила паніка, але Тес швидко здогадалася: щось застилало їй очі. Слабкою тремтячою рукою відкинула вона з обличчя пасмо мокрого волосся і обережно помацала повіки. Вони були припухлими — як і губи. Тес спробувала ковтнути, але не змогла — у неї було таке відчуття, наче хтось засунув їй до рота колючий будяк. Їй хотілося випити води, але прісної, не солоної.

Мало-помалу розпливчасті образи набули чітких обрисів. Хоча небо і досі було сірим і похмурим, Тес збагнула, що позаду неї сходить сонце і що — судячи з гуркоту прибою — море теж знаходиться позаду. Вона спробувала сісти, але другу руку щось не пускало, нею неможливо було поворухнути. Вона смикнула її, намагаючись витягти, — і несподіваний нестерпний біль пронизав її. Помацавши вільною рукою, Тес второпала, що рука прив'язана мотузкою, яка глибоко в'їлася в її плоть. Вона знову лягла і раптом згадала, що прив'язала себе і Рейлі до дерев'яного люка.

Рейлі, Куди ж він подівся?

Тес зрозуміла, що на платформі поруч із нею його немає, і страх знову пронизав її, наче удар блискавки. Вона сіла і заходилася вивільняти руку; нарешті їй вдалося висмикнути її з-під мотузки. Ривком вставши навколішки, а потім підвівшись, Тес почала озиратися довкола. Її затьмарений погляд зміг розгледіти великий піщаний простір, що тягнувся в усі боки й упирався в скелясті пагорби. Вона ступила декілька непевних кроків, напівзаплющеними очима вдивляючись в пустинний і безлюдний берег, але не помітила нічого. Вона хотіла вигукнути його ім'я, але слова застрягли в розпухлому горлі. А потім на неї накотилася хвиля нудоти і запаморочення. Тес злегка хитнулася, знову стала навколішки і відчула, як мізерні сили полишають її. Їй захотілося плакати, але сліз не було.

Не в змозі знайти в собі хоч якісь сили, вона знепритомніла і впала навзнак на пісок.

Коли вона знову прокинулася, все було по-іншому. По-перше, було тихо — ані завивання вітру, ані ударів прибою. Вона чула слабкий шум дощу, але навколо неї було тихо, як у раю. А ще було ліжко. Не дошка, не піщаний пагорбок, а справжнісіньке ліжко.

Вона ковтнула і відразу відчула полегшення у горлі, а коли озирнулася довкола, то зрозуміла — чому. Над нею нависала крапельниця, що стояла на хромовій підставці біля ліжка, а до руки тяглася трубка. Її очі швидко забігали, вивчаючи обстановку. Вона знаходилася у невеличкій, невибагливо обставленій кімнаті. Біля ліжка стояли простий стандартний стілець і маленький столик. Розстелена на столику мереживна серветка була з трохи потертими краями, а на ній стояли графин з водою і склянка. Прості побілені стіни без оздоблення, тільки на стіні біля Тес висів невеличкий дерев'яний хрест.

Вона спробувала сісти, але у неї запаморочилося в голові. Під її вагою ліжко заскрипіло, і відлуння цього звуку вийшло за межі кімнати. Тес почула кроки, а потім — якісь незрозумілі фрази, мовлені занепокоєним жіночим голосом. У кімнаті з'явилася жінка: вона посміхнулася і турботливо її оглянула. Незнайомка — пишна і висока жінка віком десь під п'ятдесят. Її шкіра була оливкового кольору, а з-під зав'язаної на потилиці білої косинки вибивалися брунатні кучері. Очі жінки світилися добротою і співчуттям.

— Doxa to Theo. Pos esthaneste?

Не встигла Tec відповісти, як до кімнати швидко увійшов якийсь чоловік; він випромінював радість. На ньому були окуляри у тонкій дротяній оправі, він мав бронзову засмагу, а його густе сивувате волосся виблискувало, наче чорна емаль. Чоловік похапливо кинув декілька фраз тією самою іноземною мовою, а потім звернувся, посміхаючись, до Тес і щось запитав, але вона не зрозуміла.

— Вибачте, — промимрила вона тремтливим голосом. І прокашлявшись додала: — Я не розумію вас...

Чоловік спантеличено обмінявся здивованими поглядами з огрядною жінкою, а потім повернувся до Тес.

— Перепрошую, я думав, що ви... ви — американка, так? — спитав він англійською з сильним акцентом, подаючи їй склянку води.

Тес відсьорбнула і ствердно кивнула головою.

— Так.

— А що з вами трапилося?

Вона не без великих зусиль підшукувала потрібні слова.

— Я була на кораблі, ми потрапили у шторм і... — голос її завмер. Ясність пробивалася крізь туман її свідомості, і у голові виникали запитання. — Де я? Як я сюди потрапила?

Чоловік схилився над Тес і сказав, помацавши її лоба:

— Мене звуть Коста Мавромарас. Я — місцевий лікар, а це — моя дружина Елені. Вас знайшли рибалки на березі біля Маратонди і привезли сюди, до нас.

Імена, назва та акцент вразили Тес.

— А куди це — сюди?

Мавромарас посміхнувся, правильно передбачивши її реакцію.

— До нашого помешкання, що у Ялосі.

Мабуть, її обличчя і досі виражало сум'яття і тривогу, бо такий самий вираз з'явився і на обличчі лікаря.

— Ялос, на Симі.

Тес нічого не могла збагнути.

Симі?