Анна Лерой - Дім для Пенсі, Анна Лерой

Епілог

Дні мчать вперед з невловимою швидкістю. Пенсі потрібно владнати стільки справ, стільки буденних турбот на неї звалюється по поверненню, що й уявити складно. Кейра вперше демонструє свій впертий характер і вибігає на вулицю без хустки, показавши всьому світу вже досить помітні ріжки. Звісно ж це не залишається без уваги: хтось із дітей дражниться, каже дуже образливі слова, які донька навіть не бажає повторювати їй. А як згадати, що було далі…

Пенсі посміюється, перебираючи спогади: перша бійка і підбите донькою око, здерті коліна та лікті, синці і порваний одяг, перші скарги сусідів на невиховану войовничу дівчинку, перші уроки самооборони... Виявляється, її донька може і маленька, але вперта вже як доросла. І звідки це в неї?.. 

Друга бійка закінчується на користь доньки. Але на той час на ріжки Кейри вже ніхто не звертає уваги. Бо всі погляди стають прикуті до Фалетанотіса. Тамарійські пліткарі щосили обговорюють, що удача Щасливицю підвела. Мовляв, Пенсі Гостра нарешті собі чоловіка з Чорних лісів привезла, але щось десь недогледіла, і він рогатий виявився. Рогатий чоловік тим часом посміюється і продовжує ходити поруч із нею по ринку. Але, здається, всі всерйоз вирішили, що саме Фалетанотіс — батько Кейри. Пенсі нічого не каже, тільки загадково посміхається і чекає іншого, також рогатого, того, який дав їй обіцянку.

Останній місяць весни видається таким спекотним, що Пенсі вже й не знає, наскільки вкоротити спідницю, щоб і пристойності не порушити, і від спеки врятуватися. Але то на вулиці. У себе на подвір'ї вона взагалі вважає за краще носити довгі сорочки без низу і легкі капці з м'якого південного дерева. Звісно, коли гості смикають за язичок дзвіночка біля воріт, їй доводиться натягувати штани з легкої тканини. Але цього разу вона вибігає на подвір'я, навіть не подумавши про одяг — тільки про зброю. Бо вони не чекають на гостей, а по саду ходить хтось невідомий.

І тільки підбігаючи до зарослого старими яблунями кута, вона відчуває, хто саме завітав до неї, і уповільнює біг. 

Халіс обертається одразу ж, варто їй вийти з-за дерева. На перший погляд виглядає він дуже дивно. Уперше вона бачить його без традиційного одягу і у взутті: сорочка, штани і черевики схожі на звичайнісінькі, людські і помірно модні, але все ж відрізняються чи то кроєм, чи то матеріалом.

— Ну як тобі? — він усміхається і обертається навколо своєї осі. Довге волосся, зібране в низький хвіст, злітає в повітря вишневою хвилею.

— На людину все одно не схожий. Але виглядає цікаво, — Пенсі оглядає його і навіть трохи обмацує. — Це ж робота каренів?

— Так, освоюємо вашу манеру одягатися, щоб привертати менше зайвої уваги. Після підписання договору про добросусідство і співпрацю тепер нам можна без проблем у людських містах показуватися…

— Кажуть, тепер руїнників бачать під кожних кущем і за кожним рогом, — сміється Пенсі. А Халіс хмикає:

— В деяких людей дуже розвинена уява. Під кожним кущем — то гучно сказано, бо мало кому з каренів насправді це настільки цікаво. Але ваші книжники, я чув, нашим спокою вже не дають, натовпами штурмують ліси: збирають історію цих земель до приходу людини.

— То люди, і зокрема мисливці, виграли від цієї угоди більше, ніж ви? — Пенсі цікавиться не просто так. Адже і справді, чим взагалі може зацікавити каренів союз чи, наприклад, мешканці Тамарі?

— Як сама знаєш, карени — це не тільки такі стародавні й могутні істоти, як я, — зухвало показує на себе пальцем Халіс. — Союз знайшов ще кількох загублених дітей. Майже всі вони захотіли подивитися, як ми живемо і що з себе являємо, захотіли дізнатися про себе. Це теж свого роду наше майбутнє. Це майбутнє твоєї доньки.

— Нашої. Як не крути, а ти — її батько, — фиркає Пенсі, але одразу ж серйознішає: — Я не подякувала тобі тоді. За те, що врятував там, у горах.

— Ви, люди, іноді надаєте надто великого значення словам, — промовляє Халіс.

— Люди? — дивується Пенсі.

— Так, хіба ж я помиляюсь? — він усміхається, але усмішка змінюється хвилюванням: — Як дівчинка? Чи все добре? Не хворіє?

— Відерс добре допомагає. Але зараз дейд не ростуть. Фалетанотіс каже, що є періоди росту, вони для кожного різні, тож я розраховую, що ще кілька років її дейд не змінюватимуться.

— На ранніх стадіях він підкаже краще, ніж я, — хитає головою Халіс. — Але навіть із відерсом і підтримкою оточення вона буде дуже довго набиратися сил і розвивати здібності.

— Тобі неприємно, що вона інша? Що я інша? — Пенсі з острахом запитує те, що давно хвилює її. Вона дуже добре пам'ятає, як Ланалейтіс тужила, втративши дейд. Руїнниця тоді сказала, що без своїх дейд вона трохи сліпа, наполовину глуха, що її не завжди видно іншим. Але як Халіс бачить тоді Пенсі, яка вона в його очах? Що відчуває до Кейри?

— Тавілері са, Пенсі, — він нахиляється і торкається лобом її плеча. — Мені було б простіше, якби ти чула мене так само, як я чую тебе. Але це мій вибір, моя доля, і я намагатимуся більше говорити словами те, про що думаю, що хочу тобі передати. Навпаки, зараз я відчуваю жгучий сором, бо у відповідальний і небезпечний момент я ні про що не знав, я не був поруч. Але я хотів би цього: бути поряд, поки ти носила нашу дитину, бути першим, хто привітав її у цьому світі, бути підтримкою у складні часи, плекати цей зв'язок. Якщо я так скажу, ти зрозумієш мене?

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍