Анна Лерой - Дім для Пенсі, Анна Лерой

У кімнаті, куди їх конвоюють, однозначно є, на що подивитися. Від такого кабінету вона й сама б не відмовилася. Широка кімната, м'які крісла, тепле дерево стін, плотні завіси від вітрів і протягів, полиці на відтінок темніші за стіни, жодної чудернацькості чи надмірності, тільки затишна робоча обстановка. Усі поверхні обкладені паперами: їх вистачає на полицях і столах, а дещо навіть вкриває підлогу.

— От і вони.

Першим вона бачить старійшину пана Дарія. Вони вже зустрічались і не раз, знають один одного, тому Пенсі коротко киває йому замість привітання. А от вигляд його співрозмовника змушує її відсахнутися, зробити крок назад і впертися спиною в Фалетанотіса. Той стоїть на місці і, як на зло, не дає їй втекти. А втекти хочеться. 

Пенсі впізнає цього карена у будь-якому одязі. Сандалі ж були не головною його особливістю, і довгу спідницю він, звісно ж, зняв, змінив на звичайні штани та сорочку. Але ланцюжки на дейд побрязкують так само, варто йому поворухнутися в кріслі. Пенсі ковтає в'язку слину — їй усе ще страшно, пам'ять не відпускає її.

— Цілі та неушкоджені. Інакше і бути не могло, пане Лейдалісе. 

— Я бачу, — карен встає з місця якимось дивно плавним, відверто нелюдським рухом. Так, ніби спеціально підкреслює своє походження. 

«Лей-да-ліс, щось там робить і щось земне», — Пенсі намагається пригадати те, що колись розповідала їй Ланалейтіс. Здається, один зі складів є в повному імені Кейри, а інший — в імені самої руїнниці.

— Той, хто упорядковує земне буття, — карен промовляє вслід її думкам. Пенсі прикриває очі: колись вона перестане дивуватися тому, що її роздуми для каренів не таємниця, але не сьогодні.

— Пенсі, Пенсі Гостра, — представляється вона. Пан Дарій витріщає від подиву очі, бо він і не уявляв, що вони з кареном вже бачили один одного, але мовчить.

— Фалетанотіс. Ау етеле, Лейдаліс. Даран хе ді ранатавілеритана? Даран мирата вишаде? — Фалетанотіс раптом відмирає, тараторить довгі фрази на мові каренів, і по голосу чути, як сильно він хвилюється.

— Даран не. Айх. Тавілері са, Фалетанотіс, — відповідаючи, Лейдаліс усміхається. По-справжньому усміхається. Пенсі приєднується до пана Дарія і до неможливості викочує від подиву очі, бо усмішка повністю змінює цього жахливого карена. Він не перестає бути хижим, не позбувається своєї сили, ні, але щось невидиме перестає тиснути на тих, хто його оточує. Навколо стає простіше дихати. І це відчуття вкрай протилежне тому жаху, що вона бачила, що відчула в коридорах під містом у Крижаному краю.

— Мої співчуття тобі, — Лейдаліс звертається до неї, він точно знає, про що вона думає, що згадує. Пенсі закушує губу від раптового гострого смутку, він огортає її сердце, відгукується болем у скронях. Але крім смерті мисливців і Каравера, в том місті трапилися інші страшні події. Достатньо згадати вчинки Тоннора, які призвели до ще більшого числа смертей. І вона вимовляє тремтячим голосом:

— Я також співчуваю вашій втраті.

— Пане Дарію, — звертається Лейдаліс до старійшини, — ви виконали свою... обіцянку.

Пенсі дивується, чого це карен хотів її бачити, і заразом помічає, що розмовляє він людською мовою вже набагато краще, ніж це було роки назад.

— Пане Лейдалісе, союз щиро хоче налагодити добросусідські відносини, —   старійшина стискає кулаки. — Ми не менше за вас не хочемо ходити туди, куди ходити не варто, і вмирати за це. Наш народ має розум і совість і готовий до змін. І вже тим більше ми не хочемо ніякої війни.

— Ніякої війни, — шепоче Пенсі. Фалетанотіс, що стоїть за спиною, м'яко обіймає її і гладить по плечу.

— Добре, я бачу… Ми порозумілися. Вважаю, що дітей варто відпустити, — карен хитає головою в бік Пенсі з Фалетанотісом. — Ваші... книжники корисні у складанні... договорів. Запросіть їх. Ми почнемо. Сьогодні я залишуся в цій будівлі. А завтра до нас доєднаються інші.

— Люди і союз мисливців у тому числі щиро цінують вашу допомогу, пане Лейдалісе, — з ледь відчутним полегшенням промовляє старійшина і повертається вже до них: — Пані Гостра, пане Фалетанотісе, Таві проведе вас назад і віддасть вам потрібні документи. Від сьогодні ви вільні повернутися до свого звичайного життя.

Фалетанотіс виходить з кабінету несподівано радісним, і Пенсі довго доводиться випитувати в нього, з приводу чого настільки гарний настрій. Ну окрім вдалого початку переговорів. Виявляється, його вкрай турбувало питання: а чи не збирається цей карен, Лейдаліс, зруйнувати його дружбу і надії на спокійне життя, чи справді він і інші карени підтримують ідею миру з людьми.

— І що він відповів? — підстрибує від нетерпіння Пенсі.

— Сказав, що я задаю безглузді запитання. Побажав «йти в мирі з собою». Неточний переклад. Людською я б сказав: «Не вигадуй і живи, як живеться». Бо якщо «йти у мирі з собою», то жодні проблеми тебе не зачеплять.

— Гарне побажання, — сміється Пенсі й поступово заражається безтурботливим настроєм Фалетанотіса. — А знаєш, що ще краще? — вона витримує паузу, хоча чудово знає, що друг уже здогадався про її думки: — Нас нарешті відпускають додому! А я так скучила за моєю маленькою Кейрою і за моїм рідним чудовим домом!